Мартін зі Львова — композитор XVI століття

        XVI століття — це період найвищого розквіту європейського музичного Відродження. Розвиваючи традиції Середньовіччя (збереження сюжетного фонду, зв'язок теми і канонів її втілення тощо), мистецтво цього часу вступає у нову стадію. Загальною тенденцією епохи стає індивідуалізація образів у межах традицій, переосмислення духовної тематики в напрямку світськості. Власне поєднання світських і духовних компонентів на різних рівнях — мовному стилістичному їх органічне поєднання і взаємопроникнення — є одним з найяскравіших проявів мистецтва Відродження.
        Наприкінці XVI століття досягає вершини і вокальна поліфонічна музика. Вона активно залучає засоби виразовості, притаманні світському мистецтву В руслі ренесансових тенденцій підвищений інтерес викликає мистецтво країн Центральної і Східної Європи, зокрема Польщі, України та Білорусії. В цей час тут культивувалась нідерландська, італійська, німецька, французька музика. Репертуар тогочасних органних табулатур свідчить про добру обізнаність місцевих музикантів із західноєвропейськими досягненнями. Саме цей період в музиці Польщі представлений такими іменами як Вацлав з Шамотул, Себастьян з Фельштина, Міколай Гомулка, Томаш Шадек. До таких знаних і талановитих композиторів належав і львів'янин Мартін Лєополіта чи Мартін Львівський.
        Що ми знаємо про нього? Дослідники вказують на ім'я "Martinus Leopolitanus", яке знаходиться в органній табулатурі з вроцлавської Міської бібліотеки 1573 року; в інших джерелах "Martinus Leopolita", "Leopoliensis"; у дослідженнях його іноді іменують у польській формі написання — "Martin ze Lwowa", "Lwowczyk".
        Стосовно дати народження постає ряд запитань. Відомий польський музикознавець Гієронім Файхт піддає сумніву подану у багатьох джерелах дату народження Лєополіти — 1540 рік, і, вочевидь, небезпідставно. У розвідці А. Хибіньского, що базується на архівних матеріалах, з'являється інша, вірогідніша, дата — 1530 рік. Логіка його тверджень зводиться до наступного.
        По-перше. Припускаючи, що Лєополіта навчався у Себастьяна з Фельштина, Хибіньский аж ніяк не може погодитися з роками навчання (після 1549 року відомостей про самого Себастьяна немає, і на той час він вже був досить похилого віку). Отже, найімовірніше, період навчання міг протривати років на десять раніше.
        По-друге. Посаду, яку зайняв Мартін Лєополіта 1560 року при дворі короля Зигмунта, не міг отримати двадцятирічний юнак, якби на той час він не мав відповідної професійної освіти. А тому мав би бути на ту пору старшим. Очевидно, саме цими міркуваннями керувались Г. Ріман і Б. Сабольчі у виданих ними Словниках, коли визначили саме 1530 рік як рік народження Мартіна Лєополіти.
        Натомість, всі дослідники вказують на єдиний достовірний факт з життя Мартіна Лєополіти: призначення його до придворної капели 1 травня 1560 року як вокального композитора — composipor cantus.
        З огляду на професійний рівень музикантів придворної капели, а в ній працювали відомі музиканти того часу, Лєополіта мав би мати добру музичну підготовку. Чи міг він її отримати у тогочасному Львові? Яким був Львів у культурно-мистецькому та освітньому сенсі? Адольф Хибіньскі наводить цікавий факт.
        Під час огляду міського архіву 1924 року в рахункових книжках 1519-1530 років з шкіряної оправи було вилучено 14 середньовічних рукописів, серед яких були і музичні фрагменти. Серед нотних текстів були григоріанські мелодії, записані невмами, а декілька уривків були багатоголосними композиціями (на 4 і 5 голосів) у мензуральній нотації. На подив львівського музиколога, одна з цих мелодій тенора виявилась популярною свого часу у Європі, зокрема у нідерландській композиторській школі, "L'homme arme" ("Озброєна людина"), а інша — відомою піснею "Je ne deman" ("Я не прохаю"). Хоч автори композицій і не були вказані, можна припустити, що ці твори належали композиторам тогочасної нідерландської школи, які, як відомо, часто використовували для своїх мес і мотетів саме ці популярні пісні. Серед таких композиторів можна назвати Тінкторіса, Окегема, Обрехта, Жоскена де Пре, П'єра де ля Рю та інших, чиї композиції відзначались надзвичайно високою майстерністю імітаційної техніки. З цього огляду дуже шкода, що львівські рукописи виявилися понищеними. Однак, уже цей факт свідчить про те, що у Львові ці твори були відомими ще до 1530 року. Як вони туди потрапили і хто їх виконував, поки що залишається невідомим. Наявність цих пам'яток у Львові свідчить про рівень обізнаності тогочасних музикантів із творами провідних європейських композиторів.
        Є кілька версій щодо отримання Лєополітою професійної освіти. На думку Г. Файхта, він може вважатися учнем Вацлава з Шамотул, але не безпосередньо, а як вихованець його учня Яна Єльонка з Тухолі — звичайно, при умові, що Єльонек, перебуваючи в Кракові в 1518-22 роках, був учнем Вацлава з Шамотул і після приїзду до Львова (десь між 1536 і 1542 роками) став учителем Лєополіти. Це ще раз свідчить на користь того, що Лєополіта народився не в 1540 році, а значно раніше. На той час, окрім домашніх учителів, професійну освіту у Львові можна було отримати у філії Краківської Академії — Львівській катедральній школі, трирічний курс якої передбачав навчання церковного співу, катехитики, латини та арифметики. В кожному випадку, початкову музичну освіту, і то досить грунтовну, Мартін Лєополіта отримав, найімовірніше, у Львові.
        З рідного міста Лєополіта потрапляє у Краків — місто з надзвичайно жвавим мистецьким життям. Цьому сприяло насамперед професійне музикування при королівському дворі, а також міські і двірські капели в садибах місцевої знаті. Знаменита "Капела рорантистів" при вавельській катедрі визначала професійний рівень музичного життя міста. Розквітові мистецтва Кракова сприяли музичні захоплення короля Зигмунта Августа II. Він постійно турбувався про музикантів своєї капели, цікавився їх побутовими умовами. Збереглися документи (розрахункові книжки, листи тощо), які характеризують постать Зигмунта Августа II як мецената музичного мистецтва. Серед музикантів королівської капели бачимо Вацлава з Шамотул, Мартіна з Анджейова. Репертуар цієї та інших капел складали псалми, мотети, меси, твори західноєвропейських композиторів (Гомбера, Клємента-не-Папи, Кльода Годме, Орландо ді Лассо). Крім того, капела виконувала світський репертуар: польські та німецькі пісні, французькі chansons, італійські віланели, мадри_али Клемана Жанекена, Адріана Віллаерта.
        У Кракові Лєополіта мав би познайомитися з творами цих композиторів, увійти у творчі контакти з музикантами різних капел. Цілком можливо, що він був знайомий і з відомим угорським лютністом того часу Валентином Бакфарком. Перший біограф композитора Шимон Старовольскі стверджував, що окрім своїх обов'язків при капелі, Лєополіта вивчав поетику в Ягелльонському університеті.
        Перебування Мартіна Лєополіти у Кракові як придворного композитора було короткочасним. Повернувшись до Львова 1564 року, він прожив у рідному місті до самої смерті у 1589 році. Відомостей про його діяльність у Львові поки що немає. У Шимона Старовольского є згадка про те, що Лєополіта мав приятельські стосунки з Яном Єльонком з Тухолі, який був ректором катедральної школи у Львові, і на той час відомою та впливовою особою в місті. Але чи це знайомство і приятелювання належало ще до років навчання Лєополіти, чи було це після приїзду до рідного Львова, невідомо. Що робив тут Лєополіта? Він міг бути керівником якоїсь капели, чи займати будь-яку іншу посаду, пов'язану з музикою. Поки що на ці питання відповіді немає. Яка ж доля творів композитора? За його життя вони не були видані ні в Польщі, ні за її межами. Та й сама його творчість довший час була відома тільки з переказів Шимона Старовольского. В оцінці цього автора слава Лєополіти була надзвичайною і жила в пам'яті ще в XVII столітті (час написання Старовольським спогадів - 1625 рік). Лєополіту, зокрема, називали як творця цілорічного циклу мотетів "Piesni choralno-figuralne na caly rok". Довший час вони зберігались у пулавській бібліотеці Чарторийских, але під час повстання 1831 року ці рукописи зникли і віднайти їх до нинішнього дня не вдалося. Стосовно цього видається цікавим такий факт.
        Десь на початку XX століття Алєксандр Поліньскі, перебуваючи у свого знайомого органіста, в купі призначеного для спалення паперового мотлоху знайшов вісім карток органної табулатури. Вони виявилися композиціями Вацлава з Шамотул, Мартіна Вартецкого і два великі твори Мартіна Лєополіти — "Mihi autem nimis honorati" та "Cibavit eos es addipe frumenti". Судячи з тексту та музичної форми, ці мотети були частиною згадуваного цілорічного церковного циклу. Як стверджує Шимон Старовольскі, Лєополіта був творцем і слів, і музики до гимну на честь свого покровителя св. Мартіна.
        Відомості про меси маємо завдяки Юзефові Сужиньскому, котрий знайшов їх 1885 року в архівах Кракова ("Missa de Resurrectione", "Missa Rorate", "Missa de Paschalis").
        Всі рукописи Лєополіти позначалися монограмою з початкових букв — М. L. Знайдено ще кілька його 5-голосних мотетів — вже згадувані "Mihi autem", "Cibavit eos" а також — "Resurgente Christo Domino", "Spiritus Domini replevit orbem terrarum".
        З усього творчого спадку в оригінальному викладі збереглася тільки "Missa Paschalis". Яка доля інших рукописів? Вже в 1909-10 роках А. Хибінські не дорахувався двох мес. Чотири мотети у вигляді табулатури для органу з початковим літургійним текстом збереглися у фотокопіях. Рукописи зникли під час Другої світової війни. Два голоси п'ятого мотету 1958 року знайдено в олькушських партесах.
        "Пасхальна меса" є найбільш цілісним і монументальним твором композитора. Як вказує Г. Файхт, ця меса мала бути досить знаною і виконувалася ще за часів життя Лєополіти. У кожному разі те, що в XVIII столітті до меси було додано ще й органний голос, свідчить саме про її популярність. Очевидно, що цей твір мав сильний вплив на меси інших польських композиторів. Спроби написання окремих частин меси були в Польщі ще до Лєополіти (Mikolaj Radomski 1426-30: "Кугіе", "Patrem per octavas", Кrysztof Borek 1573: "Те Deum" та інші). Але як цілісний циклічний твір "Пасхальна меса" є винятковим явищем. В основі шестичастинного циклу цієї меси лежить кілька великодних пісень: "Chrystus Pan zmartwychwstaly", "Chrystus zmartwychwstaly jest", "wstal Pan Chrystus" і "Wesoly nam dzen nastal". Всі вони походять з григоріанських мелодій і, отже, були знані в багатьох європейських країнах. Але те, що співалися вони польською мовою ще до 1500 року, свідчить про їх велику популярність у тогочасній Польщі. Опрацювання цих мелодій Лєополітою різноманітне. Вони можуть виконувати (згідно з традицією) роль cantus firmus'a і незмінно проходити в одному з голосів (на відміну від нідерландців, Лєополіта майже не вміщував cantus firmus у теноровому голосі). Проте частіше ці мелодії варіюються, обростають мелізматикою, набувають нових рис, іноді дуже далеко відходячи від свого джерела. Ще одним з методів праці з джерелом є наскрізна імітація, де матеріалом для propost служать фрагменти джерела.
        У шестиголосому "Agnus Dei" композитор використовує так званий guodlibet. Об'єднуючи одночасно всі мелодії "джерел", композитор продемонстрував високу професійну майстерність у володінні поліфонічною технікою, типовою для нідерландської школи. Разом з тим, пластика мелодичної лінії, високий ступінь лінеарності поряд з виваженою вертикаллю — все це вказує і на італійські впливи.
        Не тільки меса, але й мотети Мартіна Лєополіти виказують певні риси стилю композитора як типового представника пізнього Відродження. В першу чергу це стосується праці з григоріанським джерелом — cantus firmus'om. Тут знайдемо п'ятиголосся з наскрізним імітаційним розвитком фрагментів cantus firmusa у всіх голосах мотету, де він ніби розчиняється у стретно-імітаційних проведеннях.
        На особливу увагу заслуговує опрацювання тексту. Ілюструючи окремі слова, передаючи їх зміст, Лєополіта використовує стрибки, спрямування мелодичної лінії голосу створюючи ілюзію "візуального" наслідування. Такі прийоми, що зародились і утвердились ще в XVI століття, пізніше знайдуть яскраве продовження в риторичних фігурах бароко.
        Всі ці нові форми роботи і з джерелом, і з поліфонічною фактурою типові для ренесансової музики Європи. Мотивно-тематична техніка дає набагато більше можливостей для вияву авторської індивідуальності. А це також риса, притаманна Відродженню.
        Використання Мартіном Лєополітою духовних пісень, які на той час мали статус народних, представляє нам його як композитора польського. Його львівське походження дає підставу вважати, що Львів XVI століття, хоч і був у певному сенсі периферією Європи, все ж у культурно-мистецькому плані розвивався в руслі європейського Ренесансу.

Катерина Цірікус