За кулісами музичного Львова
Музичний образ міста формується не лише музикантами, що грають на вулицях, в академічних залах чи міських клубах, але також у музичних салонах і різноманітних музичних центрах. Їх власники і працівники займаються поширенням музичних інструментів і спорідненої техніки. Вони погодились поділитися із нами своїм досвідом та спостереженнями про те, як виглядає музичний Львів за кулісами.

       „Music centr” виник у 1996 році як філіал київської «Комори». Від 1997 року став самостійною одиницею, кілька разів змінював адресу. Очолюють його брати Орест і Олександр Левицькі.
       Магазин «Трембіта» працює від 1911 році, коли ще називався «Мелодія» і займався продажем патефонів та музичних інструментів. Сучасну назву отримав після Другої світової війни. Керує магазином Павло Гуль.
       Компанія «НІКО» з’явилась 2001 року у Львові. Її девіз: «кольорова музика», а засновник Андрій Хомишин.

Які у вас стосунки з музикою?
Орест Левицький: Я музикант із вищою освітою, експрацівник Львівського симфонічного оркестру. У мого брата також вища освіта, викладає диригування у Музичній академії імені Лисенка, навіть… носить із собою журнал обліку занять. Павло Гуль: Я закінчив музичну школу і музичну студію. В молодості грав на весіллях на акордеоні, трохи на ударних. Потім потрапив у цей музичний магазин, бо таке заняття було мені близьке. Андрій Хомишин: Я закінчую Київський національний університет культури та мистецтв. Спеціальність – режисер телебачення та кіно, раніше був на звукорежисурі. Від 19 до 22 років сам був діджеєм.

Яка місія вашої компанії?
Орест Левицький: Допомагати людям із вибором речей, які вони хотіли би собі придбати, об’єктивно подавати інформацію і, відповідно, отримувати насолоду, коли людина задоволена покупкою. Павло Гуль: Забезпечити молодь і підростаюче покоління музичними інструментами, надати їм можливість долучитись до чогось світлого, бо такою є музика. Тому у нашому магазині є дешевші інструменти і багато народних. Андрій Хомишин: У кожній сфері діяльності, зокрема і в шоу-бізнесі потрібен сервіс у широкому розумінні. Сервіс є нашим завданням.

З ким ви найбільше співпрацюєте?
Орест Левицький: Основні партнери - це «Юритмікс», київські «Комора», «Соло», «Аудіомастер», дніпропетровський «Індиго-мюзик». Павло Гуль: Перш за все, наша музична фабрика «Трембіта». Їх інструменти у Львові фактично тільки ми продаємо. Також багато років працюємо із «Юритмікс», «Атітрейд», «Реал», «Соло», «Камертон», «Музична лавка», та всі інші, що працюють в Україні. Андрій Хомишин: Працюємо з одеською «РТР», київськими «Коморою», «Джаз-клуб», «Юритміксом».

Якою саме діяльністю ви займаєтесь?
Орест Левицький: Ми продаємо музичні інструменти, маємо прокатний комплект інструментів, а також займаємось озвученням різних імпрез та звуковою інсталяцією. Павло Гуль: Ми продаємо музичні інструменти, аксесуари, забезпечуємо звук та світло, частково займаємось інсталяцією, але досить рідко, бо є багато інших фірм-спеціалістів, із якими ми співпрацюємо. У скрутні часи доводилось крім музичних інструментів продавати каву, взуття, сигарети, навіть меблі… Андрій Хомишин: Наша основна діяльність це інсталяції, зокрема нічних клубів, будинків культури, сцен, ресторанів, автосалонів тощо. Також займаємось прокатом-розповсюдженням техніки і технічним забезпеченням: сцена, світло, звук. Вже три роки у нас діє школа діджеїв і збираємось відкривати школу звукозапису та діджей-центр.

Яка ситуація із музичною індустрією зараз?
Орест Левицький: Будь яка криза впливає на все – від селянського масла, до великого барабана. Частина людей змушені відкласти свої покупки дещо на пізніше. Адже музичні інструменти не завжди становлять першу необхідність. Павло Гуль: Зараз зменшився потік покупців, особливо бюджетних організацій, клубів, різних юридичних осіб. Вже півроку ми не продавали нічого в кредит. Андрій Хомишин: Люди не настільки багаті, щоб купувати дешеву техніку.

Яким є Ваш потенційний покупець?
Олександр Левицький: Потенційним покупцем є професійні установи і професіонали. Здебільшого купують у нас організації, наприклад філармонія. Тому пересічного покупця назвати важко. З одного боку, у нас можуть просто купувати інструменти, або ми можемо втілювати серйозні проекти, на які інші не завжди підуть, як то забезпечення музичних шкіл Львова. Павло Гуль: Переважно це молодь, студенти, у суботи приїжджають люди з області. Але всі мають і музичний рівень, і часто це професіонали, не зважаючи на часом досить неординарний зовнішній вигляд. Загалом, наш основний покупець – народ. Андрій Хомишин: Здебільшого це нічні клуби і будинки культури. Останніх багато в Криму. Часто також працюємо із великими компаніями і PR-агенціями.

З якими музикантами співпрацюєте?
Орест Левицький: У нас багато хто купує інструменти, є купа колєгів, яких ми знаємо купу років, а от якихось зірок страшних згадати важко. Зірок багато в Києві, а Львів, то трохи інше місто. Павло Гуль: До нас заходять практично всі львівські музиканти, але когось конкретно назвати важко. Переважно це молоді групи, або музиканти старшої генерації. Андрій Хомишин: Здебільшого працюємо не зовсім із музикантами. Це переважно організатори концертів, а також діджеї. Дерік і Тоніка навіть викладають у нашій школі.

Можете простежити якісь зміни в уподобаннях інструментів чи апаратури за останній час?
Олександр Левицький: Виросли люди – якщо раніше вони воліли щось дешевше, то тепер музиканти хочуть порядний інструмент. Виросла також спроможність людей купити собі кращу річ і, очевидно, дорожчу. А прямої залежності у вподобаннях інструментів немає. У 1997-98 роках були досить складні часи, все було дуже звужено і практично не розвинутий ринок. Продавались здебільшого синтезатори і мікрофони. Більш нічого. Навіть гітару було дуже важко продати на ті часи у Львові. Павло Гуль: Нині з’явились люди, які хочуть інструменти кращі. Вибирають цифрове піаніно, гітари вищого ґатунку, скрипки ручної роботи, сучасне обладнання. Андрій Хомишин: По-перше, люди почали цінувати якість і сервіс. Вони готові за них платити. Ми також виховуємо клієнтів, пропонуючи їм дорожчу, але якісну техніку і професійну. Попитом у нас зараз користується діджейське обладнання: пульти та цифрові піаніно.

Яку найнезвичайнішу річ у вас купували чи замовляли?
Орест Левицький: Навіть не знаю, не можу згадати якогось музичного ексклюзиву. Колись було важко продати піаніно, рояль. А два роки тому ми почали їх продавати – незвичайним було, що люди почали такі речі купувати. Литаври також продавали, цимбали. Павло Гуль: Останнє – це питали козу і бугая. Але тих народних інструментів зараз практично ніхто не випускає і не робить, крім майстрів на Івано-Франківщині. Андрій Хомишин: У вересні ми зробили технічне забезпечення економічного форуму Україна-Казахстан. А зараз закінчуємо інсталяцію у будинку Федерації покеру у Львові, що теж було дивно і незвично для нас.

Якій музиці ви віддаєте перевагу?
Орест Левицький: Всій добрій. Завжди слухаю класику. Бах – найбільш земний і правдивий композитор в цьому світі. Також слухаю собі джаз-рок, джаз, рок. FМ стараюсь не слухати. Павло Гуль: Я слухаю переважно музику 70-80-х років, період «Beatles», люблю Джеммі Гендрикса і також українську народну музику. Андрій Хомишин: Я полюбляю джаз, класику, із виконавців Джо Кокер, Елтон Джон, «Quin» - музика перевірена часом. З українських виконавців подобається «ВВ», «Брати Гадюкіни», Ані Лорак.

Музичний образ Львова, який він для вас?
Орест Левицький: Коли йду по вулиці Чайковського на якій знаходиться філармонія, завжди кажу, що її мали би перейменувати на вулицю Творчу чи ще якось, бо купа знайомих ходить туди-назад, ми з ними завжди вітаємось. В мене власні асоціації цього образу і для мене музичний образ Львова – це обличчя моїх друзів-музикантів. Павло Гуль: Перш за все Львів був музичний, є і буде. Є ж і музичні школи, училища, і консерваторія, і філармонія. Хоч життя тут вирує, та звідси багато їде в Київ. Та й свого концертного залу у нас немає і не відомо, коли з’явиться. Все ж думаю, що львівська земля насичена таким духом, на якій паростки не зникнуть. Андрій Хомишин: Асоціація з 20-40-и роками, кавою, ретро. Думаю, що у Львові музичні культури просуваються, але якщо порівняти з іншими містами, то в нас дуже сухо. Важко навіть з умовами для чогось нового. Місто дуже аристократичне і тому консервативне. Навіть нічні клуби, що відкриваються, працюють у консервативному напрямку. Тут люблять послухати джаз, піти в оперу.