МУЗИЧНІ МАТЕРІАЛИ У НАРИСАХ ІВАНА КРИП'ЯКЕВИЧА ПРО ЛЬВІВ
У журналі Життя і знання, що його видавало у Львові товариство Просвіта, протягом 1930-1931 років один з чільних українських істориків Іван Крип'якевич публікував популярні нариси про минувшину славного міста Лева. 1932 року Просвіта видала ці матеріали окремою книжкою. Добре знаючи культурну і мистецьку спадщину Львова, зокрема з архівних документів і рідкісних публікацій, Крип'якевич пише також про музичне життя і побут міста, музичні інструменти і церковний спів. Особливо вартісними й унікальними є маловідомі факти з музичної історії давнього Львова. Ці музичні факти і образки у вигляді цитат чи вільного переказу передруковуємо у нашому збірнику.


Ратуша і Ринок.
       «На галереї повнив сторожу міський трубачюповіщував трубленням на чотири роги удар кожної години і трубив на випадок пожежі або іншого нещастя. Трубу трубач вкладав у пащеку кам'яного лева, що тут був вмурований. Пізніше і аж до кінця XIX ст. був звичай, що сторож повідомляв про пожежу ударами дзвона: число ударів 1-4 означало дільницю першу, другу, третю або четверту, 5 ударів - середмістя, 6 - пожежа за містом».
       Вежа монастиря св. Онуфрія: «В першій половині XIX ст. на вежі був сторож, що ударом у дзвін повторював алярмові сигнали про пожежу, які подавав ратушевий дзвін». Здавна у Львові існував звичай переходити через Ринок з процесіями і похоронами зі співами: «Через Ринок ішли похорони зі співами за місто до св. Онуфрія, ішли процесії на Йордан, ішли діти у Квітну суботу.
       Перед самим вибором співали Царю небесний або Подаждь утешеніє. Вибір переводили через акламацію або більшістю голосів через віддавання крисок. По виборі співали Достойно єсть або Світися [світися Новий Єрусалиме]; деколи ще браття йшли до церкви і священик правив єктенію і благословив братство. На раду запрошували через обіслання братської ціхи, тобто знамени; розносив її дзвонар».

Братська школа і співи учнів.

       «...хлопці ходили по міщанських домах випрошувати собі на страву, за те співали міщанам побожні пісні або читали святе письмо. Під час деяких свят студенти давали вистави. На Різдво ходили з вертепом і колядували міщанам; на Великдень давали драматичні вистави т. зв. діалоги -до того перебиралися як актори й будували сцену».

Дзвони і дзвоніння.

       «В 1594-1595 рр. братство мусило вести процес з магістратом за право дзвонення».«З дзвонів на Успенській вежі найбільший є Кирило, у промірі 2 м і стільки ж у висоті. Він вилитий 1783 р. замість старого Кирила з часів Корнякта, що стопився під ударом грому 1779 р. Інші старі дзвони реквізував австрійський уряд. Давні дзвони Успенської церкви визначалися добрим голосом і збуджували проти себе ворогування римо-католиків. Особливо найближчі сусіди, домінікани, виступали все з жалями проти братства, що його дзвони перешкоджають їм у богослужіннях. У 1595 р. дійшло навіть до процесу з цього приводу».
       Катедра св. Юра зберегла «дзвін із 1341 р. з надписом "Въ лето 6849 сольянъ бысть колоколъ сиі свтому Юрью при князи Димитриі игуменом Евъфимьемъю А писаль Скора Яковъ». На цвинтарі при неіснуючій церкві св. Теодора «стояла дзвіниця на три поверхи з чотирма дзвонами». Богослуження і церковний хор. «Браство дбало про богослужіння і його красу. Священиків було два або три і диякон. У XVIII ст. крім звичайних богослужінь, тобто Утрені, великої Служби Божої і Вечірні, відправлялися щодня окремі ранні співані служби. Служби Божі були з вічної фундації різних добродіїв міщан і шляхти. У церкві співав усе хор, зложений із студентів, під проводом дяка. Дяки були тоді освічені люди, вчили не раз у школах, пізніше ставали священиками. В 1660-1670 рр. церковні співаки - басисти і дишкантисти - мали свої окремі убрання - зелені жупани».

«На Різдво в церкві був вертеп».
Вибори куркового короля.

       Під час урочистої процесії «наперед їхало кінно двоє трубачів, далі йшли два полки стрільців з хоругвами і тарабанами (барабанами) під проводом полковників»; перед старим королем їхали «трубачі з котлами (літаврами)».

Перший Шевченківський концерт.

       «В саді стрільниці відбувалися давніше деколи й українські концерти й фестини. Треба згадати, що в салі Стрільниці 10 березня 1869 р. відбувся перший у Львові Шевченківський концерт - Народний Дім був у руках москвофілів, тому молоді українофіли мусили шукати пристановище деінде. Вранці відправлено богослужіння за упокій поета у православній церкві. У концерті взяли участь всі визначніші артистичні й літературні сили. Музичною частиною займався Анатоль Вахнянин, який вивів чотири хори - Ферхгота-Товачовського, Михайла Вербиць-кого й дві пісні Лисенка; сам відспівав сольну пісню Колись було налітали орди Україну. Корнило Устиянович декламував вірш свого батька, Криницький - Невольника, Амврозій Дольницький -Драгоманку Морозенка (віршів Федьковича поліція не дозволила виголошувати), наприкінці промовляв Володимир Барвінський. Відчитано 10 телеграм з Галичини, Буковини й Відня. Саля була повна, жіноцтва начислено 139; але концерт дав дефіцит 20 золотих. По концерті відбувся товариський вечір із декламаціями, співом Вахнянина й промовами на честь всіх живих, мертвих і ненароджених. Учасники на пам'ятку поділилися лавровим вінком, яким був прибраний портрет Шевченка».
       «На Францісканській площі в давніших часах відбувалися народні гагілки на другий день Великодня. Дівчата ставали колом, одна посередині починала співати пісню, яку її товаришки вели дальше; провідниця тримала в руках скручену хустку і старалася закинути її на шию одному з парубків, що приглядалися забаві: зловлений мусив відкупитися окупом із медяників, горіхів тощо. Далі йшли інші пісні, також про Зельмана»

Юрій ЯСІНОВСЬКИЙ



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP