"Коралі" - ансамбль автентичного співу
Україна здавна славилась розмаїтою пісенністю, наші предки співали пісень з нагоди і без, під час роботи і на дозвіллі.


        Саме пісня увіковічнює традиції у мовному, національному та духовному самовиявленні. Українські пісні виконувались колись та інтерпретуються зараз різними етно - ансамблями. До них належить гурт автентичного співу "Коралі", який сформувався вже майже чотирнадцять років тому.
        Про створення гурту учасники подумали , коли скрипалька Галина Похилевич з етномузикознавцем Ларисою Лукашенко записували фольклор на Підляшші й Берестейщині,ці землі зараз перебувають у складі Польщі й Білорусії. Цікавим є той факт, що манера співу у тій місцевості відрізняється від галицької. Є багато гуртів, які співають винятково у Київщині, Полтавщині або тільки на Поліссі, а у "Коралів" була потреба показати, що співоча Україна надзвичайно розмаїта.
        Сьогодні у складі гурту троє учасниць: випускниці Львівської музичної академії Галина Похилевич та Лариса Лукашенко, які тривалий час працювали в Інституті народознавства у Львові, а також львівська акторка Людмила Зборовська. Власне, самі себе "Коралі" називають не "тріо", а фольклорним гуртом, тому що мають надію на його розширення.
        Чи знаєте ви про те, що пісні цього етно-гурту часто лунають на презентаціях, святкових зібраннях, у сиротинцях і на фестивалях. Зараз "Коралі" можна почути на мистецьких вечорах із різною тематикою. Учасниці гурту декілька років тому випустили свій диск, отож їх шанувальники отримали змогу мало не щодня насолоджуватися співом, відтвореним у манері Слобожанщини, Полісся, Гуцульщини, Берестейщини та інших етнічних земель України.
        Лариса Лукашенко розповідає про різні манери співу: одноголосся в Карпатах, багатоголосся – в Центрі й на Сході України. Гурту цікаво спробувати себе, слухаючи традиційних виконавців чи то з дисків, чи в експедиціях, а також переймати їх манеру виконання. Спів для "Коралів" – це як творча лабораторія, адже виконавці постійно знаходяться у пошуках, щоразу відкривають щось нове.
        Офіційно днем народження колективу вважається символічно 6 травня 2001 року — День святого Юрія. Проте співпраця й інтерпретування пісень розпочалось набагато раніше. У 1996 році завдяки спільному проекту із Лесею Герасимчук ("Королівські зайці"), новаторський гурт брав участь у фінальному турі конкурсу "Перлини сезону". Але у Києві, у приміщенні філармонії, чомусь ніхто не оцінив їхньої авангардної ідеї — передати зв'язок поколінь через архаїчну пісню і різночасові костюми. Уявіть собі, журі розгубилося — частина суддів поставила найвищий бал, а інша частина – найнижчий.
        До складу цього проекту входили: Леся Герасимчук – клавішні,вокал; Людмила Зборовська – вокал; Лариса Лукашенко – вокал, теленка, дримба; Галина Похилевич – вокал, скрипка; Геннадій Вербяний – гітара;Павло Пащенко – гітара; Андрій Войтюк – барабани, вокал.
        Кожна народна пісня, пройшовши через творчу лабораторію композиторки Лесі Герасимчук, отримує нове, часто непередбачуване звучання та перетворюється в музичну міні - драму, що в певній мірі перегукується з музикою нового стилю під назвою арт-рок та стилістично поєднує риси рок-н-ролу,гранджу та інших дотичних стилів. Важливою особливістю пропонованої музики є те, що народні мелодії практично залишаються недоторканими, незмінними, однак кожна композиція наповнена барвистими гармоніями, цікавими ритмами, несподіваними підголосками. У ній присутні імпровізаційні вставки, саме вони нагадують слухачам про те, що пісня є живою і неповторною, а коли її обрамляють,як діамант – такі чудові голоси перетворюються на скарб українського народу.
        Власне, етно гурт у цілому – це не тільки виступи та інтерпретація пісень, але й спільна ідея, та один з найцікавіших атрибутів – вбрання. Погодьтеся, адже коли артист виходить на сцену, в першу чергу, що цікавить глядача – сприйняти його візуально. Для того, щоб одяг пасував стилю , якого дотримується гурт, потрібно добре підготуватись до виступу і продумати кожну деталь. В нас час існують етно-гурти, які поєднують автентичні народні строї із сучасними елементами, також цікавими є нові інтерпретації самого етно - стилю із вкрапленнями язичницьких символів та сучасних авангардних деталей. Рідше зустрічаємо власне автентичний стрій, адже із часом мода на щось довговічне зникає. Та,як ви вже здогадалися,в учасників гурту "Коралі" виникла ідея із власне автентичним вбранням різних українських земель. Пані Галина зазвичай вбирається у подільський чи львівський строї, пані Лариса зберігає бабусину сорочку з Полтавщини, а отже часто одягає її на виступи. У пані Людмили стрій з Рівненщини. Так історично склалося, що стиль виконання поліських пісень напрочуд стрімко відрізняється від галицького. Хоча,як вам добре відомо, ці дві області – Львівська та Рівненська знаходяться зовсім поруч, проте тематика та стиль їх виконання має свої особливості. Наприклад, знамените "поліське багатоголосся" в звичайних піснях у автентичному виконанні можна поставити на противагу галицькому одноголоссю – ладканню, що притаманне весільній обрядовості.
        Оскільки пані Людмила зацікавилась особливостями поліського регіону, то постійно слухала радіо-конкурс "Золоті ключі", де транслювали "хор ланок", і всі члени сім'ї, тільки-но чули позивні цієї передачі, кликали дівчину слухати. Людмила бігла до приймача з папірцем і ручкою, швидко записувала текст, запам'ятовувала мелодію. Згодом за домашньою працею заспівувала пісню, брати й сестри із радістю допомагали їй, відтак усі гуртом співали, а отже і запам’ятовували нову пісню. Проте пані Люда в той час не думала, що почне співати професійно. Приїжджала до села з диктофоном, збирала бабусь-сусідок біля кооперації (так звався магазин), і просила заспівати.
        Зараз офіційно цю поїздку можна назвати фольклорною експедицією, проте дівчина не знала, що це згодом допоможе їй глибше пізнати український етнос. Її талант до пісні відкрив театральний критик. Якось на дні народження в одного актора пані Зборовська виконала пісню на весь голос так, як співали її тітки Варка та Ганна. Друзі здивувалися і запевнили жінку, що їй потрібно виступати з таким чудовим голосом.
        У 2001-му Людмила, тоді вже акторка Львівського театру ляльок, приїхала до Києва, розшукала Український центр народної культури "Музей Івана Гончара", що досліджує і традиційне мистецтво України, і ще більше захопилася ідеєю відтворити манери співу різних етнічних земель і познайомити з ними своїх земляків.
        Значна частина репертуару гурту "Коралі" взята з експедиційних матеріалів Лариси і Галини, із записів Людмили Зборовської, частина — із фондів Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка та із записів"Музею Івана Гончара". У знаної фольклористки Ганни Коропніченко співачки попросили дозволу співати пісні, записані нею на Київщині та видані на диску.
        Слов'янське забарвлення в українських автентичних піснях дуже добре помітне, якщо зіставити деякі сюжети пісень та навіть їх мелодику. Наприклад, російська протяжна та, приміром, українська пісня про тяжку жіночу долю мають спільну точку перетину в інтонаційній будові. Це стосується не лише російської, а й білоруської , сербської, болгарської та інших пісень. Отож, коли гурт "Коралі" поїхав із концертом у інші країни, учасники помітили деяку схожість.
        По всій Україні пісні мають однакові сюжети. Хоч мелодії і по-різному звучать, але у них йдеться про одне й те ж (наприклад, пісня про двох голубів і стрільця). Це стосується також і календарної обрядовості:колядок та веснянок. Дуже дивно, що на Підляшші — такий самий "сценарій" весілля і ті ж слова про коровай, що й на інших українських землях".
        Лариса Лукашенко вважає, що всі різновиди українських пісень мають однакову ритмічну основу, хоча існують специфічні мелодичні звороти. Скажімо, весільні пісні зі Сходу, Центру, чи з Заходу відрізняються за манерою співу, звуковидобуванням, але ритмічні типи у них однакові. "Ритм — це основа, консервативніша за мелодичну. Дві пісні з тією ж ритмічною основою можуть за мелодією на перший погляд здатися зовсім різними. Але музикознавець підтвердить, що це – один тип" – розповідає вона.
        Нині завдячуючи співу часто поєднуються і такі сфери, про спільність яких не йшлося упродовж багатьох століть. Скажімо, християнські й дохристиянські колядки. На Різдво "Коралі" виконували пісні у соборі святого Юра, настоятель запросив гурт організувати окремий концерт. Парадоксальна річ – жінки співали в одному з найголовніших храмів України дохристиянські народні колядки про створення світу, які церква забороняла віками, і це сприймалося напрочуд позитивно. Адже ці пісні, яким понад декілька тисяч років, теж є спільною духовною святинею нашого народу.
        Учасники гурту "Коралі" із задоволенням беруть участь у Всеукраїнських етно-фестивалях, адже вже кілька років поспіль вони зачаровують своїм прекрасним співом слухачів на львівських фестивалях "Велика коляда" та "Великодня гаївка".
        Щодо першого із названих, то свою історію Різдвяний фестиваль "Велика коляда" веде із  ювілейного 2000 року від Різдва Христового. З плинністю років фестиваль змінював форми проведення, розширював географічний діапазон і жанровий спектр виконавців. Довкола "Великої коляди" об’єднуються диригенти, композитори, часто звучать різноманітні прем’єри. У 2005 році зародилася ідея написання творів спеціально для цього музичного дійства. Якщо у першому фестивальному гала-концерті взяли участь 4 творчі колективи, то у десятому їх було(уявіть собі!) 77. Такому стрімкому росту "Велика коляда" завдячує усім, хто щиро вболіває за збереження і примноження українських різдвяних традицій, духовних надбань нашого народу.
        З цікавими різдвяними програмами у храмі виступали колективи з різних теренів України та з-за кордону. Постійно розширюється жанрова різноманітність виконавців. До народних і професійних хорів долучаються вокальні, вокально-інструментальні та оркестрові колективи, фольклорні гурти та драматичні колективи, а також сольні виконавці.
        "Великодня гаївка" – не менш захоплююче дійство, що відбувається у Шевченківському гаю вже чимало літ поспіль. Дія проходить якраз на Великдень та декілька днів по Великодню. Весняні обрядові пісні-хороводи в наддніпрянській Україні називаються веснянками, а в Галичині – гаївками або ґаґілками. Веснянки співали від Благовіщеня аж до Зелених Свят. Багато років тому гаївки були танковими піснями, якими наші предки вітали весну.
        Великодні гаївки у репертуарі Коралів представлені галицьким типом, які у народі називаються "жеканками". Так, так ,не дивуйтесь! Вони мають таку назву, тому що приспів у них починається зі слів"Же Христос,же воскрес".А звідки б ви думали,взялась частка"же"? Правильно, від останнього складу слова "Боже", або "Ой дай Боже".
        Два роки тому на Великдень "Коралі" започаткували у Львові ще й Школу танців, спільно з гуртом "Люди добрі". Під час цього захоплюючого дійства до учасниць гурту підходили, запитували, де вони ще будуть організовувати танці. Проте жінки не знали, що відповісти, тому що організовували такі забави вперше. Перед Днем міста гурт "Люди добрі" організували тижневу толоку для прибирання Шевченківського гаю, наприкінці кожного дня влаштовували танці.
        На традиційний День декілька років тому танцювало аж 25 пар, хоча у Львові традиційно дощило. Одна з учасниць гурту – пані Галина навіть боялась змокнути під дощем разом із скрипкою. На сцену вибіг молодий чоловік, накрив Галину парасолею, та просив, щоб гурт не йшов зі сцени. І таке буває у місті Лева! Треба додати, що у Школі танців львів'яни мають змогу вивчити хореографічні постановки різних земель України — гречаники, горлицю, голубку, коломийки, аркан, молодичку. Вчать і литовських танців, найперше ойру.
        Якось під час "Андріївських вечорниць" , що проводились у львівській гімназії, де навчається донька Галини Похилевич, вона запропонувала вивчити кілька народних танців. "Для дітей це було по-новому, проте дуже зацікавило їх. Виявляється, прагнення долучити дітей до автентичних танців та фольклору існує не тільки в нашій країні. Несподіваним є той факт, що у 1991 році прибалти прийняли постанову, якою передбачалось: після закінченні загальноосвітньої освіти кожен учень складає державний іспит iз фольклору й етнографії. Уявіть собі,як це захоплююче, а головне – пізнавально!
        Зичимо цьому гурту творчих знахідок і духовних надбаннь у відродженні народних пісень, танців, фольклору на теренах рідної держави, усього неповторного, що залишив нам у спадок український народ. Творчих успіхів та прекрасної етно - музики, яка єднає українські серця.

Анна Шпилевська



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP