Майстри своєї справи
Бервецький Юрій Зіновійович (диригент Львівського національного театру опери та балету ім.Соломії Крушельницької; головний диригент і художній керівник оперної студії при Львівській музичній національній академії ім. М.Лисенка; другий диригент симфонічного оркестру Львівської обласної філармонії.)

       Сьогодні, мені з особливою приємністю і теплотою пригадується літній день наприкінці червня минулого року у Львові. Мені пощастило, маестро Юрій Зіновійович Бервецький люб`язно погодився розкрити читачам нашого журналу таємниці професії театрального диригента, і запросив мене на каву. Тож наша розмова відбулася в артистичній атмосфері театральної кав`ярні львівської опери. Юрій Зіновійович запам`ятався мені як цікавий, змістовний та водночас легкий і надзвичайно приємний співрозмовник. Свої цілком серйозні роздуми про життя і мистецтво він викладає просто і доступно, розбавляючи бесіду час від часу жартами, веселими порівняннями чи прикладами, які, однак залишаються як то кажуть «за кадром». Варто зазначити, що ця стаття не є прямою цитатою з моїх запитань і відповідей пана Юрія, це скоріше квінтесенція нашої розмови про складності і хвилини піднесення, які пов`язані з однією із найзагадковіших, як на мене, професій.

- Отже, найперше, про що мені цікаво було дізнатися у Юрія Зіновійовича, було те, як взагалі потрапляють в «театральні диригенти»?

Він пояснив, що навіть для того, аби отримати диригентську освіту, треба пройти певний шлях. Наприклад, у Київській консерваторії спочатку треба здобути вищу освіту інструменталіста. Тобто, диригент – це друга вища освіта. У Львові музиканту треба поступити таким же чином або закінчити спочатку дворічні курси при консерваторії. Що, власне, і зробив сам пан Юрій. Але навіть якщо ти досвідчений диригент симфонічного оркестру, це ще не означає, що одразу можна ставати за диригентський пульт в оперному театрі. Випадків, коли потрапляють в театр, так би мовити, просто « з вулиці», майже не існує в історії музичної культури. Для того, щоб працювати в театрі , перш за все треба бути театральною людиною, а цього не навчають в жодній консерваторії. Такого досвіду можна набути лише на місці, тобто в театрі. Тому переважна більшість диригентів починають як суфлери ( суфлер в оперному театрі мусить вміти читати партитуру).

- Природно, що моє наступне запитання було про власний шлях Юрія Зіновійовича до театру.

До Львівського оперного театру тоді, в 1998 році ще зовсім молодого музиканта привів випадок . Його друг, який тоді вже працював в театрі суфлером, попросив пана Юрія замінити його кілька тижнів. За словами маестро, його настільки вразив балет ( в цьому місці нашої розмови, навіть якби вона була записана на диктофон і я могла б дослівно записати всі слова, епітети, метафори, які використав Юрій Зіновійович для того, аби описати своє захоплення балетом, все одно були б блідими порівняно із виразом обличчя, яке було набагато красномовнішим за слова), що ніяких сумнівів щодо того, чи хотів би він залишитися в театрі, вже не було (принаймні, я так зрозуміла). Далі виявилося, що в театрі потрібен був концертмейстер для балету. А оскільки музичне училище п. Юрій закінчив як піаніст, його доля стосовно працевлаштування була вирішена. До того ж, якщо мова йшла про те, що треба було акомпанувати балету, то, звісно, ніяких сумнівів не було! Однак, незважаючи на бажання працювати і музичний досвід піаніста, було зовсім нелегко. Спочатку нічого не виходило: « Я не міг зрозуміти , що вони від мене хочуть?». Дуже важко поєднати музику з рухами, з танцем. Цей досвід приходить лише з часом. Коли працюєш з оперою, чуєш текст. А вміти розуміти пластику танцю і запам`ятовувати рухи може не кожен. Одні диригенти працюють лише з оперними виставами, інші лише з балетами. Звичайно, є універсали, до яких належить і герой нашої розмови. Потім Юрій Зіновійович став асистентом диригента, а через якийсь час звільнилося і місце диригента.

- Наступне, про що я хотіла дізнатися, було те, в чому взагалі полягає суть і специфіка професії диригента? Диригент – це, перш за все, керівник, пояснив Юрій Зіновійович. Сам диригент нічого не робить , він сам не грає , не співає, не танцює, тобто він безпосередньо ніяк не може вплинути на хід вистави. Але, насправді, все залежить саме від нього. Його робота полягає в тому, щоб організувати такі умови роботи музикантам, балету, співакам, за яких би вони могли якнайкраще донести суть вистави глядачу. Диригент лише посередник між артистами і глядачем. Він зобов`язаний зробити так, аби все трималося купи, не розвалювалося на окремі складові – музиканти грають щось одне, балет танцює щось інше, співаки виводять арії, які ніяк не в`яжуться із загальним дійством. Отже, диригент слідкує за цілісністю образу вистави, яку одночасно творить багато людей. Він працює з людьми, а люди є люди! У кожного свій характер, у кожного на даний момент може бути різний настрій: комусь болить голова, хтось думає про свої плани на завтра і т. д І саме диригент має дбати про те, щоб всі люди під час репетиції, і тим більше вистави, забули про свої власні справи і думали лише про виставу. В тому і є складність роботи в театрі, що на тебе одночасно дивляться і чекають твоїх вказівок всі: музиканти, солісти, балет, а ти маєш всіх бачити, контролювати і організовувати. Оце, власне, і все. Дуже просто і складно водночас!

- Така відповідь викликала в мене нове запитання: «А в чому ж тоді полягає талант диригента як музиканта, як творчої особистості?» - «Майже ні в чому. В театрі це принаймні точно не на першому місці!»

- Моя кава холонула, було просто не до неї. Бо мене явно не задовольняла така відповідь. І я ще раз намагалася з`ясувати і зрозуміти, в чому ж таки полягає творчість в роботі над виставою?! Не втрачаючи рівноваги, маестро терпляче мені пояснював, що існує матеріал, певний нотний текст, в який не мають право втручатися. Іноді тільки робити купюри (тобто скорочувати). Вся майстерність і талант диригента полягає в тому, як саме прочитати і подати цей текст, ніяким чином його не змінюючи. А творчі моменти починаються, і власне, закінчуються на стадії, коли вирішується, на чому і як саме зробити певні акценти. Коли це встановлено, залишається лише ремесло, тяжка щоденна праця над відшліфовуванням майстерності виконання і подачі матеріалу.

- Наступне запитання , яке скоріше продовжувало попереднє, було про те, хто саме вирішує, які акценти розставляти в даному творі, хто відіграє головну роль: диригент, режисер чи балетмейстер? Як виявилося, буває по – різному. Залежно від того, хто більш відомий. Хоча над кожною виставою працюють всі разом: і диригент, і режисер, і хормейстер(якщо це опера), і балетмейстер (якщо це балет), і художник і солісти, і навіть спонсори можуть втручатися в творчий процес! Тобто весь творчий склад. Але кожного разу, звичайно, має бути хтось головний. Інакше все розвалиться, нічого не вийде. «Це як дві господині на одній кухні !»

- Оскільки диригент керує таким складним дійством як вистава, вочевидь для того аби бути на висоті, така професія вимагає не тільки досконалого володіння своїм ремеслом. Чи має диригент, окрім безпосередньо музики, розбиратися і цікавитися іншими видами мистецтва зокрема і культурою взагалі?- поцікавилась я у пана Юрія. За його словами, треба знати історію мистецтва, щоб не думати, що воно починається з тебе! Треба знати і розуміти філософію, зокрема класичну «гегелівську». Адже кожен музичний твір – це не просто набір нот, це певна філософія, яку треба розуміти і вміти виразити засобами мистецтва. Треба знати світову і вітчизняну літературу, драматургію (класичну і сучасну), образотворче мистецтво. Адже театр, особливо оперний, – це синтез різних мистецтв. В цьому його суть і цінність. І, відповідно, для того, щоб працювати в театрі, а особливо керувати театральним дійством, треба розумітися на всіх його складових. А як же інакше?

- Тоді я поцікавилася, що є найскладнішим в роботі диригента? Для пана Юрія – це залишитися задоволеним власним результатом. Звичайно, досягти ідеалу в мистецтві неможливо, але хоча б наблизитися до нього на 10 відсотків, виконати поставлену перед собою задачу і усвідомити це – то дійсно справжнє задоволення! Але таке буває не часто. (Я думаю,що з цією думкою погодяться всі творчі люди).

- Диригент постійно має справу з музикою, з творами багатьох різних композиторів. Отже, було цікаво, які улюблені композитори і музичні твори в пана Юрія? Дуже багато, але, мабуть, найбільше Й.С.Бах і В.А.Моцарт. Адже вони - як основні, від них усе походить. Улюблені музичні твори відповідно «Страсті по Іоану» Й.С. Баха, і «Дон Жуан» В.А.Моцарта. Але, крім них, звісно, багато-багато інших. Такою була відповідь.

- У нашого журналу є традиційне, «фірмове» запитання, яке ми ставимо всім нашим респондентам, а саме: «Чим для Вас є театр?» Такого запитання Юрій Зіновійович не очікував і зізнався, що воно застало його зненацька. Ось його приблизна відповідь: -Я навіть не знаю... Ніколи не задумувався над цим... - Деякі кажуть, що театр для них - це життя. Підкинула я такий варіант. - Життя?! Ні! Скоріше життя – це театр (сміється). Але якщо серйозно – це скоріше служіння, служба у високому розумінні цього слова. Як у військових, священиків. Служба прекрасному, високому, служба мистецтву! Мабуть, так?! ...

- Часто акторів запитують, чи є у них якась роль, яку б вони мріяли зіграти, у диригента доречно було б запитати про музичний твір, який би він мріяв диригувати? Юрій Зіновійович відповів , що диригував вже досить багато, й що йому скоріше цікаво не розширювати репертуар новими творами, а навпаки, заглиблюватись, вдосконалювати, шукати нові грані і нюанси в так би мовити вже «старому матеріалі». І намагатися повніше розкрити його суть глядачу.

- На моє прохання розказати про якийсь цікавий чи смішний випадок з театрального життя, пан Юрій відповів, як на мене, несподівано, але дуже гарно. Він сказав, що, звичайно, трапляється багато всіляких випадків. На зразок: хтось щось забув, не там вступив, не те зіграв і т. д таких собі історій на кшталт американського гумору, але чи варто їх розповідати, чи це дійсно цікаво і треба робити? «Адже всі ми, музиканти, артисти , художники працюємо для того, аби вразити глядача, викликати в нього певний стан, відчуття катарсису. Навіщо ж піднімати це на сміх? Всілякі такі випадки цікаві для мене насамперед тоді, провадив пан Юрій, коли вони щось відкривають мені або в мені. Якщо я , наприклад, випадково зробив щось не так, або, навпаки, саме так, це викликало якусь реакцію і якийсь випадок просто підкреслив це, розкрив - отоді він має для мене значення!»

- Оскільки Юрій Бервецький працює не тільки в театрі, але й з симфонічним оркестром філармонії, я поцікавилась , що саме приваблює його в цій роботі, які нові грані дозволяє розкрити, що є такого, що не дає театр? На це запитання Юрій Зіновійович також дав відповідь не одразу. ... Мабуть, якраз ота свобода творчості. В театрі музика не може домінувати. Ніщо не може домінувати, все працює на один загальний образ. Цікава якраз ота гармонія. А в філармонії оркестр є самодостатнім. Тут можна більше «розправити крила», диригент має більше влади. Якраз тут він більше розкривається як творча особистість. Але все цікаве по – своєму і театр, і оркестр.

- І на останок я попросила маестро (це також наше традиційне прохання) дати пораду молодим музикантам, які теж мріють про диригентський пульт, фрак і паличку? - Ви знаєте, колись Ярема Антонович Скибінський – видатний диригент, який уже, на жаль, покинув цей світ, сказав мені приблизно таку фразу: «Юра, коли станеш диригентом, не матимеш жодного спокійного і щасливого дня». Я в свою чергу поки що не можу ані спростувати це, ані підтвердити. Адже диригент – це дійсно тяжка щоденна праця, в якій більше буднів, ніж свята!

Приблизно так відповів мені Юрій Зіновійович, і я хочу закінчити статтю саме цими словами, додавши від себе лише те, що, незважаючи на правдивість слів пана Юрія, з усього видно, що він справді дуже любить цю непросту, але безперечно цікаву професію!

Незалежний театральний журнал «Коза»
Стаття Поліщук Юлії



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP