Артем Лук'янович Ведель

       Наші відомості про Веделя спираються головно на два джерела: автобіографію Веделевого учня, композитора Турчанінова і на статті Аскоченського, що користувався неопублікованою біографією Веделя, написаною його учнем Зубовським, і оповіданнями старих мешканців Києва, Що ще пам'ятали композитора. Ці джерела використав Петрушевський у своїй статті-монографії про Веделя з 1901 р., хоч не проаналізував як слід поданих відомостей.
       Артем Лук'янович Ведель народишся коло 1767 року в міщанській сім'ї в Києві, де його батьки мали власний дім на Подолі недалеко Хрещатика. Батько Артема мав столярську та різьбарську майстерню. Прізвище Ведель, що не має слов'янського вигляду, подибується часто в західньо-европенських країнах, особливо в північній Німеччині, Данії та Норвегії. Можливо, що предки композитора прийшли були з західньої Европи, але на це покищо, немає певних доказів. Щоправда в Києві в другій половині XVIII ст. жив аптекар Ведель, німець-протестант, але він навряд чи був споріднений з нашими Веделями, що були ревними визнавцями православної віри.
       Артем Ведель учився в Київській Академії в добі митрополитів Г. Кременецького (1770-1783) та С. Миславського (1783-1796). Ведель перейшов в Академії нижчий і середній курс наук і студіював курс філософії, під час якого призначено його диригентом академічного хору. Підстави музичної освіти дістав в Академії, що ще з XVII ст. славилася високим рівнем у ділянці церковної музики. Д. Розумовський називає Веделя учнем італійського композитора Сарті, що 18 років проживав на території російськім імперії. Майже всі автори, що писали про Веделя, тримаються цієї думки, тільки Петрушевський рішуче заперечує її. Перевіривши дати перебування Сарті в різних місцевостях, приходимо до висновку, що Ведель міг мати нагоду короткої зустрічі з італійцем, отже міг бути деякий час його учнем. Він також мав нагоду студіювати тодішні теоретичні підручники; маємо, теж відомості, що він був ознайомлений з релігійними творами попередників, а саме з кантами-псалмами, що їх компонували студенти Київської Академії, та з духовними концертами А. Рачинського, а може й Галюппі, Сарті та Березовського.
Коло 1787 р. на доручення митрополита Миславського Ведель виїхав у Москву, де був диригентом хору московського генерал-губернатора П. Єропкіна, працюючи при тому в Сенатській Канцелярії в ранзі губерніяльного секретаря. Можливо, що в Москві продовжував музичні студії (Сарті), або навіть студіював у тамошньому університеті, як подає Турчанінов.
       Проте Веделеві Москва не подобалася і він вернувся в рідний Київ десь на початку 90-тих років, найпізніше 1794 і, мабуть, далі працював диригентом Академії. При кінці 1794 р. познайомився з корпусним генералом Андрієм Леванідовим, що заанґажував його на диригента свого хору. Ген. Леванідов захопився великим музичним талантом Веделя, іменував його своїм адьютантом у ранзі поручника, а незабаром старшим адьютантом з рангом капітана. На рр. 1794-1798 припадає найвищий розквіт композиторської творчости Веделя. При кінці 1795 р. цариця Катерина II назначила ген. Леванідова генерал-губернатором Харківського та Воронізького намісництв. Ведель переїхав з Леванідовим у Харків і був там диригентом хору державної школи. Одначе по смерті Катерини цар Павло в 1797 р. відсунув ген. Леванідова з становища генерал-губернатора в Харкові. Ця деградація щирого приятеля мала великий вплив на дальше життя Веделя. Хоч наступник Леванідова ген, Тєплов прихильно ставився до Веделя, композитор улітку 1798 р. подався у відставку, роздав усе своє майно, бібліотеку та ноти і вернувся в Київ до батька. В тому часі він знаходився в духовій депресії, до якої окрім втрати опікуна ген. Леванідова спричинився напевно й декрет царя Павла з 10 травня 1797 р. у справі церковної музики. Композитор порвав мости з світським життям і вступив послушником у Києво-Печерську Лавру, мабуть, на початку 1799 р. Турчанінов натякає на ненормальний психічний стан Веделя в тому часі. Але Аскоченський говорить про активну участь Веделя в монастирському житті: Ведель знайшов пошану серед ченців Лаври, зокрема за свою аскетичну поведінку.
       Одначе композитор не побув довго в Лаврі. Він несподівано покинув монастир і почав скитатися по Лівобережжі. Оповідання Турчанінова вказує на причину втечі Веделя з Лаври: Митрополит доручив композиторові написати кант на сподіваний приїзд вел. князя Константина в Київ. Замість канту Ведель приніс листа до царя, невідомого змісту, що згідно з усіми джерелами мав політичний підклад. Втікача арештовано, мабуть, у 1800 р. в Охтирці на Слобожанщині, признано божевільним і відіслано в Київ.
       Цар Павло наказав примістити Веделя за „бродяжество" в „Смирительномь Домі" (як подає Аскоченський) чи пак в „Инвалидномь ДОМЬ" (за інформацією Турчанінова) та заборонив йому давати папір, перо і чорнило. Композитор попав у ще більшу психічну депресію, знайшовшися в оточенні інвалідів і божевільних та втративши змогу компонувати. Зокрема один епізод в оповіданню Турчанінова звертає на себе увагу. В часі його відвідин у березні 1801 р. Ведель закричав: "ура, Олександер на престолі", що викликало метушню, хоч нікому ще не було відомо, що саме в тому часі, дня 23 березня 1801 р. вбито царя Павла та окликано царем Олександра. Тим то Турчанінов уважає Веделя ясновидцем. Впадає в очі факт, що між змовниками знаходився знайомий Веделя Дмитро Трощинський, статс-секретар Катерини і Павла. Одначе зміна на престолі не принесла полекші Веделеві. Він дальших 7 років карався в тюрмі „Смірітєльного Дому".
       Дата смерти композитора довгі роки не була як слід з'ясована і вагалася між 1806 і 1810 роками. За інформацією д-ра Кудрика Гольтісон у 1910 р. знайшов метрику Веделевої смерти, на якій стояла дата смерти, день 14 (27 н. ст.) липня 1808. Ця дата погоджується з подробицями опису смерти в Турчанінова: композитор помер у домі батька, куди його перевезли з тюрми на декілька днів перед смертю, до молитві у садку (отже літньою порою). Ніхто не подає причини смерти людини в розквіті віку (около 40 років життя), а це підсилює підозріння, що режим і поведінка управи „Смірітєльного Дому" спричинилися до передчасної смерти. Приятель покійника, київський катедральний протоієрей і відомий проповідник Леванда мусів виклопотати дозвіл на пристойний похорон політично неблагонадійної людини. В похороні покійного композитора брали участь студенти Академії та звеличники його таланту.
       Ведель був глибоко релігійною людиною; він визначався тихою і скромною вдачею та нахилом до аскетизму. З його листів до Турчанінова пробивається любов до принижених та гострий засуд кріпацького ладу, закріпленого, тоді в Україні указом цариці Катерини. Ця любов до пригноблених проявляється теж у виборі тем до багатьох концертів. А добір текстів псалмів 136 і 78 до концертів „На рікахь Вавилонскихь" і „Боже, пріидоша языцы вь достояніе Твоє" добре передають настрої поневоленої нації, які Ведель тоді безперечно переживав. Тому слід відкинути характеристику д-ра Кудрика, що називає Веделя „горем прибитий неудачник". Життя і творчість композитора вказують, що Ведель — людина твердого характеру, вірний син поневоленої нації, жертва брутального царського режиму.
       Цензура до кінця XIX ст. не допускала до видання творів Веделя. Аж з 1902 р. почалася публікація його творів. Партитура 12 концертів Веделя, що постали в роках 1794-1798, писана власною рукою композитора, знаходилася в посіданні Аскоченського і він подарував її бібліотеці Київської Академії. Тільки 5 з них видано друком. Але окрім того появилося друком ще 9 концертів, що не входили в згаданий рукопис; отже доходимо до висновку, що Ведель написав принаймні 21 концертів. Окрім концертів Ведель скомпонував принаймні одну Літургію та окремі літургійні пісні, Всеношну та низку інших релігійних творів, м. ін. відоме тріо „Покаянія отверзи ми двері". Деякі твори, приписувані Веделеві, не появилися друком і досі передаються в рукописах.

Зреконструйований список спадщини композитора

А. Концерти на два хори:

1) „Проповідника веры"
2) „Господь пасеть мя"

Чотириголосні концерти:

3) "Вь молитвахь неусыпающую Богородицу"
4) „Спаси мя, Боже, яко внидоша воды"
5) „Доколі, Господи, забудеши мя"
6) „Пою Богу моєму, дондеже есмь"
7) „Блаженть разумываяй на нища и убога"
8) „Помилуй мя. Господи, яко немощень есмь"
9) „Воскресни, Господи"
10) „Услыши, Господи, глась мой"
11) „Боже законопреступницы возсташа на мя"
12) „Ко Господу внегда скорбьти ми"
13) „На рькахь Вавилонскихь" (с-moll)
14) „На рькахь Вавилонскихь" (а-moll)
15) „Боже, пріидоша языцы вь достояніе Твоє"
16) „Днесь Владыка твари"
17) „Гласомь моимь"
18) „Всемірную славу"
19) „Заступникть мой еси"
20) „Сльши, дщи, и виждь"
21) „Скажи ми, Господи, кончину мою"

Б. Літургія для чотириголосного мішаного хору (Литургія св. Іоанна Златоуста).

В. Всеношна (Всеношное бдьніе для смішаннаго хора).

Г. Богослужебні частини та інші твори: Херувимська пісня f-moll і с-moll (недрук.), Милость мира д-тоіі, Достойно єсть с-moll, Отче нашь g-moll і f-moll (недрук.), Свьте тихій с-moll і F-dur, Нынь отпущаеши а-moll, g-moll, і F-dur (т. зв. „мале", недрук.), Хвалите имя Господнє — окрім С-dur є ще дві інші композиції на ці самі слова (вид. Нотно-книжное діло), Покаянія отверзи ми двери (тріо), Кто єсть сей Царь славы? (тріо з хором), Не отврати лица Твоего, Каноні, св. Пасхи (або „Ирмосы Пасхи"), Волною морскою — тріо (канон у Вел. Суботу, недрук.), Плотію уснувь (недрук.), Разбойника благоразумнаго (тріо). Плачу и рыдаю, Христось воскресе, Ірмоси Богородичні („Отверзу уста моя", недрук.), Вь молитвахь неусыпаю-щую Богородицу а-moll — тріо (недрук.), Ирмосы Рож-деству' Христову, Часы Пасхы (тріо), Многая літа.

Ігор Соневицький



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP