Танці

Класифікація сучасної бальної хореографії

       Глибинні зміни, що відбуваються в суспільному житті після набуття Україною незалежності, привели до появи незнаних раніше суб′єктів господарювання, діяльність яких пов′язана з новими формами культурно-дозвіллєвої діяльності, задоволенням нових потреб.
       Розширення міжнародних контактів у сфері культури, ділової діяльності, необхідність спілкування із зарубіжними партнерами по бізнесу обумовило необхідність опанування різними верствами населення бальним танцем та міжнародним світським етикетом.
       Участь українських танцюристів у різноманітних міжнародних конкурсах виконавців бальних танців, майстрів мистецтв та художніх колективів, активна гастрольна та фестивальна діяльність за кордоном спонукали до обміну інформацією та досвідом роботи між вітчизняними та зарубіжними митцями.
       Все це сприяє розширенню танцювального репертуару за рахунок залучення до нього кращих зразків бальної хореографії, що презентують різні країни світу, збагачуючи танцювальну культуру яскравими здобутками та надбаннями людства.
       Сучасна бальна хореографія налічує в своєму активі значну кількість зразків, різних за формою, стильовими ознаками виконання, що відповідають ментальності країни, танцювальна культура якої лягла в їх основу.
       Для поліпшення планування навчальної, творчої та виховної роботи в колективі, формуванні його репертуару пропонується класифікація бальної хореографії, яка склалася в практиці проведення різноманітних заходів дозвіллєвого, змагального та сценічного спрямування. Згідно цієї класифікації сучасна бальна хореографія розподіляється на чотири основні групи.
       До першої групи входять танці, які умовно можна назвати класичною спадщиною бальної хореографії. Дана група в свою чергу складається із трьох підгруп, сформованих у першій половині ХХ століття. До першої підгрупи відносяться бальні танці на класичній основі: фігурний вальс, міньйон, падеграс, падепатинер та інші, за основу лексики яких взяті рухи класичного танцю, адаптовані до умов побутового танцювання. До другої підгрупи відносяться бальні танці на характерній основі: полька, полонез, краков’як, мазурка, угорка та інші, за основу лексики яких взяті рухи народного танцю, стилізовані в академічній манері. До третьої підгрупи відносяться танці стилю «ретро»: блюз, чарльстон, бугі-вугі, рок-н-ролл, вальс –бостон, аргентинське танго, квадратна румба та інші, за основу лексики яких були взяті рухи вільної пластики початку 20-х років із використанням нетрадиційних на той час прямих та загорнутих позицій, розслаблених колін, розкутої манери танцювання «ходіть, як вам подобається», яка прийшла з Америки.
       Необхідність збереження танців класичної спадщини в сучасному бальному репертуарі обумовлюються слідуючими причинами. По-перше, вони являються найбільш яскравими зразками періоду зародження та формування міжнародної програми, загальновизнаної у більшості країн світу, перехідною ланкою від усталених традиційних танцювальних форм, що склалися протягом кількох століть, до новітніх авангардистських різнохарактерних течій і тенденцій, що з’явилися у другій половині ХХ ст. По-друге, їх вивчення готує базу для успішного засвоєння наступних - сучасних зразків бальної хореографії, які потребують універсальної підготовки м′язів. По-третє, зразки першої та другої підгруп являються, по суті, етикетними танцями, в яких закріплюються основні принципи світського етикету, взаємовідносин між чоловіком та жінкою в культурно-дозвіллєвій діяльності.
       До другої групи входять бальні танці, створені на основі стилізації та сучасної інтерпретації народних хореографічних зразків до умов побутового застосування. В свою чергу дана група складається із трьох підгруп. До першої підгрупи відносяться вітчизняні бальні танці на фолькоснові: гуцулка, ятраночка, закарпатський бальний, український ліричний, бальний гопак та інші, за основу лексики яких взяті рухи народних хореографічних зразків того чи іншого регіону України, стилізовані до умов бального танцювання. До другої підгрупи відносяться бальні танці на фолькоснові країн близького зарубіжжя, а саме: в минулому - радянських республік та країн соціалістичної співдружності: російські – сударушка, російський ліричний, молдавські- молдавеняска, молдавська полька, білоруські – полька-янка, білоруська полька, прибалтійські – йоксу-полька, полька-літте, латиська полька; чеська полька, німецька полька, угорський бальний, болгарська «буяна» та інші. За основу лексики цих танців були використані рухи національної танцювальної культури, найбільш характерні тій чи іншій радянській республіці або країні соціалістичній співдружності, стилізовані до вимог бального танцювання. До третьої підгрупи відносяться бальні танці на фолькоснові країн далекого зарубіжжя: фінські лєтка-єнка, карело-фінська полька, грецький сертакі, латиноамериканські мамба, ламбада, сальса та інші.
       Популярність даних танців пов’язана, насамперед, з появою модних течій в танцювальній музиці, розповсюдженням в кінопрокаті мюзиклів або кінофільмів, які пропагували ту чи іншу танцювальну культуру. Необхідність збереження цієї групи в сучасному репертуарі обумовлена тим, що, по-перше, дані зразки являються своєрідною візитівкою танцювальної культури кожної країни, яка характеризує особливості її формування , ментальності суспільства. По-друге, вивчення даних танців сприяє розширенню світосприйняття людини, її світогляду, формуванню національної самосвідомості особистості.
       До третьої групи входять бальні танці, які мають канонізовану лексику, загальноприйняту у більшості країн світу, так звані зразки міжнародної програми. В свою чергу дана група складається із двох підгруп. До першої підгрупи відносяться європейські бальні танці: повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот, швидкий фокстрот, побудовані на вільній ритмопластиці початку ХХ ст., стилізованій в академічній манері. І хоча витоки цих зразків в основному належать до танцювальної культури американського континенту, але канонізовані вони були англійцями згідно європейських естетичних концепцій першої половини ХХст. До другої підгрупи відносяться латиноамериканські бальні танці: самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль, драйв, які, на відміну від європейських, зберегли національні ознаки, колорит і відрізняються імпровізаційним, розкутим характером виконання. Канонізація фігур в танцях міжнародної програми сприяє швидкому розповсюдженню даних зразків по країнах світу, а можливості імпровізації дають виконавцям визначити свій індивідуальний стиль і створити індивідуальний образ в танці.
       Вивчення танців даної групи дає можливість залучитися до кращих зразків світової хореографічної культури, збагатитися її досягненнями, встановити міжнародні зв′язки між людьми. Дана група являється своєрідною міжнародною мовою спілкування в хореографії, що сприяє інтернаціональному вихованню особистості.
       До четвертої групи входять популярні танцювальні новини – танці сезону, які представляють собою кращі зразки вітчизняної та зарубіжної молодіжної субкультури, призначеної для виконання на дискотеках та інших розважальних формах танцювального дозвілля. Характерною ознакою даних зразків являється вільне виконання рухів у будь-якій послідовності, імпровізація в танці, що породжується імпровізаційним характером музичного супроводу. Танці цієї групи ще не сформувалися у визначену хореографічну форму, не підлягають канонізації, тому періодично оновлюються в репертуарі.
       Необхідність вивчення даної групи полягає в тому, що, по-перше, її зразки є значною частиною сучасного побутового репертуару, інтерес до якого являється органічною потребою юнацько-молодіжної аудиторії. По-друге, найбільш яскраві з точки зору лексики, музики, стилю виконання сучасні зразки дуже часто впливають на конкурсне та сценічне танцювання, збагачуючи можливості бальної хореографії.        Застосування класифікації сучасної бальної хореографії дозволить колективу досягти високих результатів у всіх сферах його діяльності.

  Джайв

       Джайв з'явився в 19 столітті на південному сході США, причому одні вважають, що він був негритянським, інші - що це військовий танець індейцев-семінолов у Флоріді (навколо спійманого блідолицього або його черепи). Є версія, що негри танцювали його ще в Африці, а потім його сталі танцювати індійці. Слово "Jive" схоже на південно-африканське слово "Jev" - "говорити зневажливо". Також "Jive" має подібне значення в негритянському сленгу: " обман, хитрість ", хоча можливе походження від англійського "jibe", на сленгу - " дешеві товари ", "марихуана", і " крутий секс ". Точно невідомо, яке з цих слів було результатним для назви танцю і тому неясний початковий сенс, що вкладається в цей танець.
       У 1880-х танець вже був конкурсним - його танцювали негри на півдні США на приз, яким найчастіше був пиріг, тому танець був відомий тоді як Cakewalk (Пирогова прогулянка). При цьому танець складався з двох частин - спочатку урочиста процесія пар, потім заводний танець, який учасники танцювали в спеціально зшитих костюмах.
       Музика, супроводжуюча цей танець, називалася Ragtime (rag - ганчірка), можливо, тому, що учасники одягали їх кращі "ганчірки" (одяг), або тому що музика була синкопірованая і "рвана". Музика і танець були популярні серед негритянського населення Чікаго і Нью-Йорка. Цей запальний негритянський танок з енергійною музикою різко контрастував з обмеженим і строгим танцем верхніх білих класів США і Великобританії .
       Із смертю королеви Вікторії в 1901 суспільство відчуло велику свободу і величезну кількість простих танців, заснованих на тих же ритмах, стало популярне і серед білих: плутаник янкі, техаська ганчірка, верткі скачки, виляюча бочка, Навпочіпки, Короста, Молотьба і Жнива the Yankee Tangle, the Texas Rag, the Fanny Bump, the Funky Butt, the Squat, the Itch, the Grind and the Mooche. Деякі мали тваринні назви, явно сільського і пантомімічного характеру: шкутильгаючи качка, кінь, що мчить, ведмідь грізлі, крок краба, скеля орла, петля, що летить, турецький крок, стрибок кенгуру, риб'ячий крок і скачки кролика (Lame Duck, Horse Trot, Grizzly Bear, Crab Step, Eagle Rock, Buzzard Lope, Turkey Trot, Kangaroo Dip, Fishwalk and Bunny Hug).
       Сучасний джайв все ще має Bunny Hug (Стрибок Кролика) як один з основних кроків. Це те саме шассе убік - коли кролик або заєць лякається, він з місця стрибає убік. Всі ці танці виконувалися під музику регтайм, з акцентами на ударах 2 і 4, в ритмах, що синкопують. Всі вони використовували ті ж самі елементи, що зараз є в джайві і інших латиноамериканських танцях: крок, рокк, кидок, баунс (скорочення м'язів черевного преса), звіюй (розтягання м'язів корпусу - бокам)(couples doing а walk, rock, swoop, bounce or sway).
       Закрита позиція вважалася непристойною і іноді леді носили спеціальні корсети, щоб не торкнуться випадково тілом партнера. Істотні зміни в танцях почалися з 1910, коли багато індивідуальних танців стали танцеваться в парі, танцюристи почали комбінувати фігури, танцюючи їх в довільному порядку. Кожен танцюрист - чоловік перетворився на ведучого, в миттєвого балетмейстера. Зміна відбулася як зміна інтересу від кроків до ритму. Це співпало з піснею Ірвінга Берліна "Alexander's Ragtime Band" в 1910, яка швидко стала усесвітнім хітом.

Ча-ча-ча

       Назва танцю, можливо, відбулася від іспанського "Chacha" - "няня"(дуже сумнівно), або "chachar" - " жувати листя коки "(більш-менш) або просто від "char" - "чай", але найбільш вірогідне походження назви від швидкого і веселого кубинського танцю "Guaracha"(гуарача). Цей танець був популярний в Європі в кінці минулого сторіччя. Під час танцю пари повинні передати веселий, безтурботний і розв'язний характер, на відміну від ліричної румби. Якщо румба - спокушання і переживання, то ча-ча-ча - це вже самі оргії. У англійській мові і в США первинна назва сhа-cha-cha поступово скоротилася до cha-cha, що пов'язане із зміною характеру танцю.

Різноманіття танцю хастл

       В середині 1970х років хастл буквально захопив США. У цього танцю були багато різних назв - іспанський хастл, латинський хастл, нью-йоркський хастл, нью-йоркський вуличний хастл. Зрештою, в Нью-Йорку ентузіасти просто назвали цей танець хастлом. Одна історія свідчила, що хастл був винайдений групою пуерторіканців, які ходили в Нью-Йорку на всі танцювальні заходи, - на дискотеки мамбо, сальса, бальних танців і студійні дискотеки і надихнули на створення нового захоплюючого танцю. Подібно до всіх легенд і в цій є доля правди про хастле, адже, не дивлячись на те, що хастл вийшов в основному з латіни, він увібрав в себе елементи і з інших танців. Проте, виник хастл швидше спонтанно, чим по чиєму те задуму і увірвався у велику частину Америки як блискавична сенсація. Дуже скоро люди всіх етнічний приладдя - білі, чорношкірі, латино-американці і азіати насолоджувалися новим стилем парного танцю - хастлом.
       Еволюція хастла була також викликана стрімкими змінами в музичних стилях. Дісько - суміш африканських, латинських і європейських ритмів - з часом міняється від повільних, потім середніх, до швидких енергійних ритмів, що досягають вищої крапки у вигляді насиченого звуку, породжувача фразу «Мовчи і танцюй!» Спочатку Хастл був відносно простим танцем, в який партнер вів партнерку в закритій позиції, з переміщенням з одного боку в інший, що включає повороти навколо точки обертання. Потім з'явилися відкриті позиції, коли партнер почав вести свою партнерку по всьому простору із збереженням загального руху більш менш на одному місці. Пізніше повороти стали складнішими і різноманітнішими, формуючись далі в складні поворотні вірьовки, в яких партнерка рухалася навколо партнера. Нарешті, прийшов час рухатися партнерові. На наступному етапі обидва партнери оберталися навколо один одного у відкритому русі, що породило вуличний хастл. Далі з'явилися вільні обертання в чоловічих і жіночих танцювальних партіях, що дало хастлу той сліпучий блиск, який і по цей день зачаровує погляди.
       До кінця 70-х і 80-х, коли весь початок стрімкий мінятися, було важко не відставати від нових стилів, і деякі бальні танцюристи стали вибувати, залишаючи вільним поле для встановлення стандартів найбільш амбітними танцюристами. Від балету і міжнародної латіни в хастл прийшов рух рук, тіла, стегон, а також робота ніг. При русі на танцполе пару почали використовувати драматичні відкриті, закриті і тіньові позиції. У хастле були змішані елементи театральних мистецтв, балету, джазу і навіть гімнастики, а також драма і романтика Адажіо. Не дивлячись на те, що на хастл робили вплив велика кількість танцювальних стилів, жоден з них не зміг поглинути хастл, який зміг зберегти свою неповторну манеру і видовище. Хастл залишився вірним своїм основним елементам і веденням - обертальному, послідовному, діагональному, з обертанням, що чергується, дзеркальному, закритому і відкритому веденню і проходження на танцполе. Подібно до всіх соціальних танців Хастл запозичував багато від танців, передуючих йому. Дійсно, основна привабливість хастла обуславліваєтся успіхом в змішенні впливів багатьох танцювальних форм. Танцюристи хастла змогли створити постійно змінний рух на танцполе, таке ж збудливе при спостереженні, як і при виконанні.

Румба

       Румба - це танець африканських негрів, привезених на Кубу в кінці минулого століття. Танець підкреслює рухи корпусу, а не ніг. Складні ритми, що накладаються один на одного, вистукують горщиками, ложками, пляшками... були важливіші для танцю, чим мелодія. Назва "Rumba" можливо походить від назви танцювальних груп в 1807 році - " rumboso orquestra ", хоча в Іспанії слово "rumbo" означає "шлях", а "rumba" - "купа мала", і "rhum" - це сорт лікеру, популярний в Карібському басейні, при цьому будь-яке з цих слів могло використовуватися для опису цього танцю. У сучасному танці багато хто з основних фігур несе в собі стару історію спроби жінки домінувати над чоловіком за допомогою жіночої чарівливості. Під час танцю завжди є елемент, коли партнерка "дратує" партнера і потім тікає, чоловік спочатку спокушається, а потім відсилається. На пристрасні еротичні рухи партнерки партнер виражає через у відповідь рухи - бажання володіти нею і спроби довести свою мужність через фізичне домінування, які, як завжди, терплять крах. Румба - дух і душа латиноамериканської музики і танцю. Чарівні ритми і рухи тіла роблять румбу одним з найбільш популярних бальних танців.

Вальс

       Прародителями вальсу називають і австрійський народний танець лендлер, і провансальський танець вольта. Обидва ці танцю - парні і танцевалісь під музику в розмірі ѕ, і якщо в лендлері кавалер, вивівши вподобану йому партнерку на круг, обертав її навколо себе, то у вольті спочатку переважали стрибки, а потім з'явилися і швидкі повороти і обертання. У Франції вольт заборонялося виконувати при дворі, а кардинал Рішельє убачав в нім підрив засад релігії і суспільства. (Це неважко собі представити - на початку ХVШ в., коли в моду входив чинний і галантний менует, те, що кавалер бере руку пані, вважалося небаченим порушенням пристойності!) Але вольт, змішавшись з лендлером, завоював популярність в Німеччині, Чехії, Австрії, отримав новий характер - широкі, ковзаючі і плавні рухи, позбавився від стрибків і отримав нове ім'я - вальс (від німецького слова walzen - кружлятися). І ніякі високі укази і офіційна критика, ніякі заборони і невизнання не змогли зупинити кружляння вальсу, що зачаровувало, по бальних і концертних залах, міських і сільських площах. Тисячі пісень звучать в ритмі вальсу, вальс звучить в опері, опереті, в кіно. Дуже багато композиторів пишуть концертні і симфонічні вальси, і вальс є одним з популярних танців, але під цією назвою ховається самі різні варіанти - віденський вальс, французький вальс, англійський вальс.

Віденський вальс

       Знаменитий віденський вальс теж має свою історію. Хоча вальс мав величезний успіх і викликав справжній фурор при багатьох дворах Європи, на самому початку ХIХ століття офіційне відношення до вальсу було вельми обережним - на балах в самому Відні вальс дозволялося танцювати не більше 10 хвилин: обійми кавалера і пані в танці вважалися не цілком належними. Але зупинити вальс було вже неможливо, і коли в 1815 році після перемоги над Наполеоном у Відні проходив конгрес союзників-переможців, на всіх балах самозабутньо танцювали вальс - чарівливий, чарівний, блискучий. Саме тоді вальс придбав свою специфічну особливість - акцентований ритм, який зробив цей танець елегантнішим і романтичнішим. Два чудові композитори, що жили у Відні - Іоганн Штраус-отець (1804 - 1849) і ще знаменитіший Штраус-син Іоганн, що написав такі широко відомі і популярні і сьогодні шедеври як «Блакитний Дунай» і «Казки Віденського лісу», поза сумнівом, сприяли становленню віденського вальсу, а також тому, що в ХIХ столітті цей танець затьмарив собою всі інші. Вальс, ставши офіційним бальним танцем, як не можна краще гармонував і з тодішньою модою: вузькі в талії плаття з розкішними пишними спідницями з кріноліном підкреслювали красу рухів пані.
       І сьогодні віденський вальс зберігає традиції бальних танців ХIХ століття і виконується по третій позиції, під час виконання корпус повинен бути строго підтягнутий, химерні вигини і манірність не вітаються. Краса віденського вальсу полягає в мінливому темпі і в лівих і правих поворотах, що постійно чергуються. Стрімке кружляння віденського вальсу вимагає від пари повного взаєморозуміння. Рухи у віденському вальсі повинні виконуватися плавно і з витонченістю, не дивлячись на стрімкість кружляння.
       Природно, в самому Відні відношення до віденського вальсу особливе. У міському саду Відня всі охочі танцюють цей вальс літніми вечорами під звуки оркестру, розташованого на невеликій естраді у бронзового пам'ятника Іоганну Штраусу. І на традиційному щорічному новорічному балу в знаменитому віденському Оперному театрі велику кількість танцюристів виконує цей неувядаємий і романтичний танець.

Повільний вальс

       За свою 150-річну історію існування вальс не раз піддавався змінам. Повільний вальс остаточно оформився в Англії, і, хоча його ще називають вальс-бостон, про дійсне місце його народження говорити важко. Хтось вважає, що ця форма також народилася в Австрії, хтось схильний вважати, що вона має російське коріння. Одне можна затверджувати без жодного сумніву - в Англії вальс визнали і допустили до двору пізніше, ніж в інших європейських країнах. І хоч і в цій країні, де традиційна стриманість є національною межею, вальс придбав гарячих поклонників, але і супротивники вальсу поводилися теж досить енергійно і люто. Узаконити цей танець змогло тільки втручання королеви Єлизавети. А після того, як принцеса Вікторія запросила оркестр Іоганна Штрауса на день своєї коронації - 28 червня 1838 року, вальс остаточно «поселився» в палацових бальних залах. Правда, на придворних балах вальс танцювали повільніше, ніж у Відні. Точно невідомо, звідки прийшла ця інша форма вальсу, який виконувався на два кроки під музику на три такти, але і вона досягла великого успіху. Можливо, такий варіант танцю було легко розучити, а можливо цей варіант з'явився компромісом між гарячими поклонниками нового танцю і ярими супротивниками вальсу, що вважають його непристойним танцем: у повільному вальсі партнери тримаються злегка разойдясь.
       Від класичного віденського цей вальс відрізняється і музикою, і рухами, і сьогодні вважається самостійним танцем. У музиці замість акомпанементу на три частки «бас-аккорд-акорд» використовується «бас-аккорд-пауза», що дозволяє примхливо міняти ритм мелодії. Змінюються і техніка виконання танцю, положення в парі, рухи партнерів. У повільному вальсі руху пари - що ковзають, м'які, хвилеподібні. На конкурсах повільний вальс, не дивлячись на свою романтичність і плавність, вимагає дуже високої техніки виконання і строгої дисципліни.

Салса

       На сьогоднішній день в сальсе існує чотири визнані танцювальні стилі: кубинська сальса - касино (casino), лос-анджелесський стиль, нью-йоркський стиль і так званий "фристайл". Осібно стоїть руеда - спосіб танцювати касино "колективно". Про те, як народилася сальса, існує безліч версій. Але, принаймні, в одному всі вони сходяться: прародителем сальси слід вважати кубинський сон - ритм, що виник в кінці XIX століття на Кубі.
       Є декілька версій походження назви "сальса". Загальновідомо, що salsa позначає "соус". За однією з версій, в одному маленькому клубі Майамі виступала одного разу увечері група, що виконувала кубинську музику, і ця музика настільки "завела" присутній народ, що всі дружно почали кричати: "Salsa! Salsa!", маючи на увазі, що музика була так само гостра і гаряча, як соус, яким приправляли блюда в цьому закладі.
       За іншою версією, назва відбулася від дуже популярного на початку століття сона "Echale Salsita". Згідно цієї версії, в кінці 60-х в США до Медісона Сквер Гарден відбувся грандіозний концерт, організований Fania All Stars, на якому латиноамериканські виконавці представили свій "новий винахід" - ритм boogaloo - ніщо інше, як модернізований кубинський сон, змішаний з мерензі, босанової, кумбьей, ча-ча-ча, мамбо і буги-вуги. Дивлячись, як люди з різних кінців Америки самозабутньо танцюють під новий ритм, Тіто Пуенте, пригадавши слова старого сона, прорік: "Esto es una gran salsa!", що дослівно переводиться як "Прекрасний соус!". Великий сонеро мав на увазі, що як і в соусі, в ритмі перемішалися різні інгредієнти, народжуючи незвичайно "смачну" суміш.

Як вибирати взуття для танців

       З поганим взуттям і гарним танцюристом не далеко просунеться в мистецтві танцю. Спробуйте хоча б раз надягти професійне танцювальне взуття й Ви відчуєте себе на паркеті зовсім іншою людиною. Хоча, взагалі ж, майстерності у Вас за час приміряння взуття не додасться. Отже, Ви зважилися на придбання танцювального взуття. Ви йдете в магазин , наприклад, у представлений на цій сторінці, і вашому погляду з'являється досить значне різноманіття моделей.

Яку пару вибрати?

       По-перше, точно усвідомите для себе яке взуття Вам потрібніше всього: стандарт, або латина. Якщо Ви займаєтеся Європейською програмою бальних танців, то Вам потрібні туфлі для стандарту: для виконання Латино-Американської програми бальних танців краще підійде танцювальне взуття для латини. Не варто думати, що туфлі для латини прекрасно підійдуть і для стандарту, або у взутті для стандарту Вам буде зручно виконувати танці Латино-Американської програми. Це не так адже кожна модель взуття спеціально продумана й має принципові відмінності.
       У магазині ви так само можете зустріти тренувальне танцювальне взуття, її ще називають взуттям для викладачів або джазовками. Вона нагадує собою чоловіче танцювальне взуття для латини, досить зручна, стійка, "добре дихає" і призначена для довгих занять. Ви можете використати взуття для викладачів для щоденних тренувань. Але перед конкурсом Вам однаково прийде якийсь час потанцювати у Вашому взутті для стандарту або латини.
       Якщо Ви займаєтеся Хастлом, то взуття для викладачів буде самої зручної, але не найкрасивішої . Дівчині переважніше буде танцювати у взутті для латини. По-друге, взуття повинна задовольняти наступним вимогам:

мати м'яку підошву;
сковзати, але не дуже сильно по паркеті (не гумова підошва);
не бовтатися на нозі
п'ята повинна бути закритої (для партнерок)
вам повинне бути в ній комфортно.

Ніколи не пізно навчитися класно танцювати

       Темрява - друг молоді. Дійсно, саме в цей, захований від сонячного світла період доби, вирує сама захоплююча й ненудна частина життя. "Куди б податися сьогодні?" - запитаєте Ви себе ввечері. У модний нічний клуб? Або будемо "відриватися" в умовах Open Air? Незалежно від вибору нам не обійтися без артистизму, розкутості й уміння добре рухатися під улюблену музику. А якщо й в *-дцять років усього цього ще немає? Що ж, ніколи не пізно навчитися класно танцювати! А ще додамо ізюминку - не цілком танець, але справа чудове, котре столичної студії танцю поставили в один ряд із брейком і латиной, тому що попит і на брейк і на латину й на це однаково величезний.
       Для того щоб визначитися зі стилем, почнемо зі знайомства із самими популярними танцювальними напрямками. Клубні танці - це коктейль, смиксованный із самих модних танцювальних стилів (house, disco-house, trance, hip-hop, funk, 2-step, go-go). Це рухи, які допоможуть Вам створити свій власний танець на клубній вечірці. Від Вас - енергія й фантазія. Від ди-джея - заворожливим ритмом музика. І Ви, щонайменше , вуж точно виб'єтеся з кола одноманітно, що рухаються людей. А там і до титулу короля dance-floor недалеко ! Латиноамериканські танці - це також напрямок клубного танцю. Воно особливо зацікавить тих, хто цінує можливість виплеснути емоції, виявити чуттєвість і темперамент. Клубна латина виткана з рухів запальних латиноамериканських танців, таких як самба, румба, ча-ча-ча, джайв, посадобль, мерензі, сальса.
       Танець живота - це древнє мистецтво, у наші дні трансформировавшееся в захоплення. Але якщо ви думаєте, що пластику Сходу можна продемонструвати тільки в спеціалізованих танцювальних студіях, то глибоко помиляєтеся. Чи ледве не кожен модний ди-джей сьогодні без розуму від арабо-індійських мотивів. Свіжий приклад й одночасно хіт весняно-літнього сезону - трек Панджаби МС. Break-dance - найбільш екстремальний із всіх перерахованих танцювальних стилів. Хоча й не вид спорту. Щоб стати висококласним би-боем або би-герл (людиною, що танцює брейк), необхідна силова підготовка. У колекцію піруетів брейкера входять різноманітні обертання, фризи (зависання), падіння й вистрибування, ковзання, "місячні ходи", хвилі й т.д.
       Стріп-данс - сполучення класичної, джазової, сучасної хореографії, стретчинга (растяжки) і пластики - дивно перетворює людини. Зроблене володіння тілом, уміння пластично й красиво рухатися. Розкутість і воля в кожному русі. Отже, сподіваюся, що зі стилем танців ми визначилися. Не менш важливе питання - у чому танцювати? Залишилася... Йога - звідки вона узялася в цій групі танців, ми пояснили на початку. І ціль, і зміст, і користь йоги - у словах трактату Шветашватара Упанишада: "Немає ні хвороби, ні старості, ні смерті для того, хто знайшов тіло з полум'я йоги". Це дивне древнє мистецтво зробить із вас людини сильного тілом, міцної духом і здорового психічно - звичайно, якщо ви самі того хочете. Розібралися? Тепер - важливе питання: у чому займатися?
       Почати можна просто зі зручного спортивного одягу й спеціального взуття, що не зашкодить ноги. Ну а якщо трясовина танцювального мистецтва затягне з головою, то шортами й футболкою вже не відскіпаєшся. Один по одному. Клубні танці, як це ні банально звучить, танцюють у клубному "прикідє". Це можуть бути симпатичні брючки, спіднички або джинсики, що расшитые візерунками, бісером, стразами; у якості "верху" - ультрамодні рубашечки й маячки. Непогано будуть смотреться кепки і які-небудь стильні, витончені аксесуари. Але це на виступ. А для тренування раджу зволіти що-небудь найбільш комфортне, що дозволяє тілу дихати.
       У такому ж убранні можна йти й на Latina-party. Але останнім писком у професіоналів уважаються "джазовки" (спеціальне танцювальне взуття на каблуці), а також яскраві й блискучі вбрання, що відкривають цікавим поглядам гарні засмаглі тіла. Танцюристи ж хизуються в штанах і футболках, що обтягають. Стрип-данс. Підберіть що-небудь сексуально-елегантне й скромне-зухвале. Не забудьте про те, що роздягатися потрібно красиво. А може бути, тільки на це натякнути...
       Щоб блиснути Танцем живота, варто неодмінно залишити цю сексуальну частину тіла відкритої. От й у дівчин, з головою окунувшихся в арабську танцювальну культуру, прозорі шовкові спідниці, які злітають при найменшому русі стегон, тримаються винятково на стегнах. Дзенькіт намист, бісеру й інших брязкіток на спідницях, поясах і топах, предмета-прикраси на різних частинах тіла зачаровують погляди. Тепер екіпіруємо тих, хто вирішив стати брейкером. Як радять професіонали, спортивні штани повинні бути не дуже широкими. Інакше під час виконання "фішок" ноги будуть заплітатися. І саме головне - високі спортивні кроссовки, які вбережуть ноги від травм.
       Йогом можна стати, облачившись у шорти й майку або спортивний костюм. Або в що-небудь ще, головне - це воля з і зручність. Займаються тільки босоногі. Ну що, ви вже вибрали, що ближче до душі й тіла? І все-таки вирішили тренуватися самостійно? Будь-яке тренування обов'язково починаємо з розминки. Якщо в дитинстві ви із завидною сталістю відвідували спортивну секцію, то правильно розім'ятися не важко буде. А якщо ні, виберіть один з розігріваючих комплексів, які пропонують численні фитнес - журнали.
       Перші уроки майстерності можна взяти в "зірок". Розучите перед телевізором пару-трійку рухів і вигострюйте їх під відповідну музику. Клубним танцям можна повчитися безпосередньо на нічних вечірках. Варто понаблюдать за танцюристами, що активно розігрівають юрбу. За Стрип-дэнсом теж ідіть у клуби. Гарними "підручниками" також можуть стати особливо пікантні епізоди фільмів, кліпи. І, звичайно, Ваша фантазія. Щоб довідатися більше про енергетика й пластик Латино, сходите на турніри професіоналів або показові виступи. Навчають базовим рухам (але в дуже невеликих обсягах) і в деяких клубах, де народ запалює під гарячі латиноамериканські хіти всю ніч, що залишилася.
       Магічний Belly Dance їсти шанс побачити (але навряд чи варто повторювати) у невеликій кількості ресторанів, де він подається разом зі східною кухнею. Щоб розучити руху із брейк-данса, можна записувати кліпи й програми на відеомагнітофон, а потім намагатися повторити, прокручивая плівку знову й знову. Не забувайте про музику. Вам можуть придатися запису популярних би-бойских ритмів. Наприклад, Freestylers, Arthur Baker, James Brown, Dj Def Cut, Statіc, Jam Style & Da Boogie Crew. Йогою можна спробувати опанувати за допомогою самовчителів, можна поїздити на відкриті безкоштовні заняття й, почерпнувши там знання, повторювати їхнього будинку. Але все це - забави. Щоб домогтися серйозних результатів, потрібний серйозний підхід - заняття із учителем укупі з домашніми тренуваннями. У домашніх репетицій є, звичайно, і багато недоліків. І про їх теж варто сказати, щоб не ідеалізувати картину настільки швидкого й легкого прилучення до танцювального мистецтва. По-перше, немає гарантії (вас просто комусь контролювати), що ви виконуєте кроки й рухи абсолютно правильно. По-друге, тренування поодинці можуть швидко знудити. По-третє, у домашніх умовах більше ймовірність одержання травми (коштує тільки один раз зневажити правильною розминкою!), ніж в умовах танцювальної школи, де за вашою безпекою буде постійно стежити тренер.

Стилі сучасної хореографії сьогодення

         Вихід України на світовий культурний простір після проголошення Незалежності сприяв активному проникненню до країни великої кількості нових художніх форм, опанування якими за радянських часів було неможливо в зв’язку з їх невідповідністю принципам соцреалізму. Тому нинішній розвиток сучасних форм хореографії, розширення сфери інтересів вітчизняних фахівців завдяки вивченню більшого різноманіття їх стилів і видів відбувається під знаком інтеграції в галузі культури та мистецтв. Активне співробітництво та обмін досвідом між українськими та зарубіжними фахівцями відкрили необмежені можливості для творчого пошуку, проте недостатня теоретична база, нечітке усвідомлення характерних ознак різних напрямків сучасної хореографії призвели до змішування різних за сутністю стилів та видів. В результаті утворилися нерегламентовані художні форми, які не можна було однозначно класифікувати.
       Наукові роботи стосовно даної проблематики проводились у дисертаційних дослідженнях із мистецтвознавства: Пастух В.В, Кохана Т.Г., Васильєвої Л.Л., Романенко В.І., Білаша П.М., Бернадської Д.П.. У данних дослідженнях аналізувались і розглядались окремі танцювальні форми модерністичного, імпресіоністичного танцю, музичні форми джазу, року, імпресіонізму на вітчизняному тлі, а також балетмейстерське мистецтво в Україні початку ХХст.
       Джаз (від англ. jazz: як дієслово – збуджувати, активізувати, захоплювати; як іменник – міць, поривчастість, екстаз) – стиль у сучасній хореографії афро-американського походження. На сьогодні в сучасній хореографії (танці та балеті) джаз має свої характерні ознаки: акцент на емоційному стані та індивідуальній виконавчій майстерності людини, що імпровізує на джазову, популярну чи іншу музику, „свінгуванні та пульсації”, повній розслабленість тулуба, позі „колапсу”, значної рухливості корпусу, обертових рухах тазостегнової частини тіла, багатосинкопованості у рухах тощо. Джаз, маючи свої неповторні ознаки, в той же час зазнавав впливу африканського, класичного, бального танців. Серед представників джазового стилю сьогодення хотілося б визначити найбільш визначних його представників Ріка Одумса та Бенджаміна Феліксдала. Їх техніці притаманна повна воля тазостегновій частині тіла, м’якість і пластичність рук і тулуба, техніка джаз- танцю поєднана із виразними засобами класичного танцю, свінгування та пульсуючий елемент, а також розтягуючі рухи і широка амплітуда вдало поєднується із динамікою та віртуозністю.
       Теп – стиль у сучасній хореографії американо-ірландсько-російського походження1. У США цей стиль називають тепом, в Росії та Україні – чечіткою чи степом, в Ірландії – жигою. На сьогодні у сучасній хореографії (танці та постановки) теп визначив свої характерні риси: акцент на індивідуальну майстерність, імпровізаційність та чіткий удар і ритм, легкість, незначна робота корпусу порівняно з ногами, які відповідають за головну техніку. Теп, маючи свої особливості, зазнав впливу афроамериканського, російського та ірландського „ударного” танцю. Сучасні танцювальні трупи, які працюють у теп стилі розподіляються за національними ознаками. Серед таких труп на сьогодні хотілось б виділити „Рівер денс”(Ірландія), „Лорд балет”(Ірландія), високопрофесійні шоу –трупи теп танцю, які працюють у ірландській техніки стилю теп. Головна особливість цієї техніки є віртуозне вистукування лише ногами, при статичному тулубі. „Танцювальна трупа Кірсанова” (Росія-Москва), „Джаз теп данс” (Україна -Київ), російська та українська трупи теп танцю з притаманний їм синтезі американо-европейській та російський техніці стилю теп. Головна особливість цієї техніки є імпровізаційна манера виконання, свінг, віртуозна техніка вистукування ніг поєднується із рухливим тулубом.
       Модерн − стиль у сучасній хореографії американського походження. На сьогодні у балетах він трансформувався у стилістику, що відображає інтуїтивне відчуття, індивідуальне суб’єктивне ставлення до художьної творчості, інтуїція як попередник враження, почуття, відчуття, імпульсу, емоції, що являють собою філософські положення естетики інтуїтивізму А.Бергсона. У сучасних хореографах-послідовниках М. Грехем простежується звернення до психоаналізу З. Фрейда, це виявляється у складній психологічній лексиці та техніки contraction & release. Головними особливостями стилю модерн, який функціонує сьогодні є авторські танцювальні техніки та балетні нововведення – стиснення та розширення, підйомів та падінь, виразного руху, спіральних та штопорних обертів; присутність у балеті глибоких психологічних хвилювань, показ технічних зусиль у танцювальній лексиці, поєднання драматичного (сюжетного) та абстрактного (безсюжетного) жанру у балеті, використання пересувних декорацій, орнаментації, жіночих суконь вільного фасону, із закритими рукавами та довгою спідницею (солнце-кльош), метаморфози із тканинами, абстрактні експериментації зі звуком і рухом. На сьогодні яскравим представником стилю модерн є Мерс Канінгем та його балет „Океан”. Убалеті відсутній сюжет, емблемою служить коло, у мизиці присутньо багато звуків, шумів, тріска. Репрезентується гра світла і тіні, у техніки танцю багато кутових позицій і поз, багато рухів мають звичайний побудовий вигляд. Синтезуються техніки модерн –танцю, контемпорарі данс, імпровізації.
       Рок і поп – стиль у сучасній хореографії, афро-американського, та американо-європейського походження. Зважаючи на різні найменування у сучасному хореографічному середовищу данного стилю, а також на складні специфічні риси виразних засобів танцю ми вважаємо за потрібне ввести узагальнюючий термін „Рок і поп”. Сьогоденною репрезентацією та емоційним вираженням даного стилю є філософські ідеї З.Фрейда (вчення про сексуальні інстинкти, еротизацію, агресію), а також соціально-політичні процеси у молодіжній субкультурі кінця ХХ ст. – масово-популярна субкультура (рок- і поп-музика, еротизація одягу, етика та естетика хіпі, панків, рокерів-байкерів, сексуальна розкутість та вільність у взаємовідносинах жінок та чоловіків, поява сексуальних меншостей, агресивне подання власного потенціалу, атмосфера розважальності та дозвілля – нічні клуби, перфоманси, дискотеки, тип усередненої людини-споживача, пристосуванця, конформіста). Свій початок бере від джазової та розважальної музики, як світської, так і побутової2. Взагалі терміни „рок” і „поп” означають музичне походження рок-стилю та його популярне значення у молодіжній субкультурі і в популярному танці зокрема3. На сьогодні головною особливістю даного стилю є масово-популярне використання, комерційність і активне застосування у шоу, підтанцьовках на естраді, на дискотеках та у нічних клубах, присутність різних стилістичних танцювальних форм, які змінюють лише емоційний вид, певний настрій та виконавчу манеру в залежності від музичного стилю рок- і поп-музики (твіст, чарльстон, рок-н-рол, соул, фанк, диско, хіп-хоп, брейк, чорний поп тощо).
       Рок і поп визначився як єдиний стиль, який активно сприяв розвитку авторських синтезованих масово-популярних форм та їх системи та виду – хіп-хоп. Чарльстон, рок-н-рол, твіст – танцювальні популярні форми (стилі), як у розважальному світському колі, так і серед побутової молодіжної культури, форми та виразні засоби яких знайшли своє заломлення у популярних формах (стилях). Соул, фанк – популярні молодіжні танцювальні форми (стилі американського походження), особливостями яких є певна мелодійність та імпровізаційність виконання. Соул має повільнішу, розтягнуту манеру, в той час як фанк, навпаки, більш стрімкий, чіткий та динамічний. Диско – популярна танцювальна форма англо-німець-кого походження; являє собою поєднання музичних стилів тамала матаун та фанку. Його особливість – чітка та сильна манера, виразний, але не жорсткий, рух. Хіп-хоп – популярна танцювальна форма американського походження, пріоритетом якої є музика реп, стилістика репу, нау уейву, панку; характерними рисами є жорстке та сильне емоційне подання, виразний та динамічний рух, швидкий темп. Брейк – танцювальна форма, незалежна від музичного стилю, виконання якої може здійснюватися під реп, хаус, техно, електронну музику. Особливістю цієї форми є використання пантомімічних рухів (верхній брейк) або молодіжних акробатичних, спортивних або скейтових трюків (нижній брейк). Чорний поп (a la Jackson) – авторська танцювальна форма М.Джексона. яка поєднує брейк, диско, хіп-хоп, фанк і авторську манеру виконання. (див.Д. Д табл. 4.2.).
       Серед представників „рок і поп” стилю хотілось би виділити російську танцювальну трупу „Тодес” та українські танцювальні трупи „А6”, „Дельсарт”. Ці трупи працюють у великих шоу програмах, концертах, знімаються у відео кліпах, загальним для них у стилі рок і поп є синтез форм брейку, диско, фанку, хіп хопу. Даним трупам притаманна дуже виразна, емоційна, трохи агресивна репрезентація, у техніці поєднання модерн джаз танцю із хіп хоп данс.



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP