Розвиток пізнавальних інтересів молодшиx школярів у навчальному процесі на уроках музики

       Нові завдання шкільної освіти в Україні, які спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчально-виховного процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. Головною метою виховання має бути формування повновартісної, індивідуально вираженої, всебічно розвинутої особистості. Ідея формування й розвитку особистості трактується як процес становлення людини-одиниці, яка поєднує в собі риси національного, загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуально-неповторного. Завдяки цьому, кожна людина реалізовує своє природне право бути оригінальною, неординарною індивідуальністю, бути самим собою, мати свій особистісний вияв.
       Особистість трактується як окрема індивідуальність, особа, тобто конкретна людина-одиниця, наділена властивими їй певними ознаками культури, особливостями здібностей, характеру, волі, свідомості, потреб, інтересів, вдачі й манер поведінки та неповторної людської долі. На формування й розвиток особистості впливає ряд факторів: рідна (материнська) мова, фольклор, спадковість, родина, громада, дитячий садок, школа, природа, праця, гра й творчість дітей, дитячі та молодіжні об'єднання, навколишнє середовище, преса, книги, кіно, радіо, телебачення, театр, мистецтво, побут, державний устрій, церква, віра, надія, любов, серед яких на чільному місці стоїть виховання. ("Камінь шліфують, а людину виховують"). Під вихованням розуміється певний цілеспрямований систематичний вплив на тіло, душу й розум дитини з метою прищеплення їй якостей здорової, розумної і порядної людини.
       Покликання освіти, навчання й виховання полягає в тому, щоб зберегти й умножити людське в людині і природне в природі, забезпечувати олюднення знань. Дорослі, найперше батьки, опікуни, вихователі й учителі, мають впливати на молоде покоління так, аби воно виросло й розвинулося на людей міцних, здорових, витривалих тілом і духом, на добрих, чесних, розумних, працьовитих, підприємливих, корисних членів суспільства, патріотів України. Український патріотизм - це любов до рідного краю, української мови й українського народу, його історії й письменства, звичаїв і традицій, готовність пожертвувати для добра України й українського народу власні інтереси, майно і навіть життя.
       Отже, навчання і виховання ґрунтується на активній позиції учнів, їхній пізнавальній самостійності. Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації, як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи, що сприяє зміцненню інтересів дітей.

ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

       На сучасному етапі реформування освіти одне з головних завдань -створення необхідних умов для повноцінного розвитку і самореалізації кожного громадянина України, як зазначалося на другому з'їзді працівників освіти. Це можливо здійснити, розробивши нові педагогічні технології, які б передбачали особливості психічного розвитку підростаючої особистості з урахуванням її індивідуальних відмінностей. У цьому ключі розгляду проблеми інноваційних підходів і оцінок потребують не лише загальні засади навчального процесу, а і його структурні компоненти, зокрема, процес учіння та форми і методи організації навчальної діяльності дитини. Відтак, запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.
       Л.В. Артемова справедливо зазначає: "Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально - зацікавлено, з найменшими труднощами". Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах. У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н.М. Бібік, О.І. Киричук, Г.С.Костюк, Л.М. Проколієнко, О.Я. Савченко, Н.Ф.Скрипниченко, О.В.Скрипниченко та ін.) [2,3,4,5,6]. Всі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання. Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки взагалі й до навчальної діяльності зокрема неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання. Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальні діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.
       Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Йдеться, насамперед, про увагу до об'єкта інтересу, яка з фізіологічного погляду пояснюється виникненням у корі великих півкуль головного мозку осередку оптимального збудження. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко й ґрунтовно. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з'являються роздуми, що спонукають певні дії [ 3, сі 1]. Особливого значення це питання набуває в роботі зі старшими дошкільниками, оскільки в дитини на шостому році життя формуються підпорядкованість мотивів та навички навчальної діяльності. Окрім того, старший дошкільний вік вважається перехідним, тому необхідне вивчення його специфічних ознак, зокрема, особливостей формування пізнавальної активності в дітей шостого року життя. Характеризуючи цей період, слід зазначити, що до шести років дитина досягає високого рівня розвитку самостійної діяльності, коло її пізнавальних інтересів розширюється. Поступово розвивається здатність аналізувати й узагальнювати предмети та явища. У пізнавальній діяльності особливого значення набувають наочно-образне й образне мислення, а також творча уява. Передумовою цьому слугує розвиток сприймання, який здійснюється за трьома основними напрямами: уявлення дітей про предмети, явища та їх властивості розширюються й поглиблюються відповідно до загальноприйнятих еталонів; способи використання предметів стають значно точнішими й доцільнішими; ознайомлення з предметами набуває систематизованості й послідовності. Таким чином, на кінець дошкільного дитинства зростає осмисленість сприймання. Розвиток сприймання та наочно-образного мислення забезпечує дитині розуміння властивостей предметів і різних зв'язків між ними.
       Досліджуючи розвиток дітей старшого віку дошкільного віку, необхідно зазначити, що в шестилітньому віці найсуттєвіші зміни охоплюють різні психічні сфери. Новоутворення у сфері особистості за правильних умов виховання закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвитку всіх психічних процесів: сприймання, пам'яті, уяви, мислення тощо. Ці процеси в старших дошкільників набирають довільного характеру, збагачуються за змістом та вдосконалюються за своїми регулятивними функціями. Завдяки залученню старших дошкільників до різних видів діяльності згідно з їх схильностями та інтересами, в них формується вибіркове оцінне ставлення до тих видів, у яких вони найшвидше досягнуть успіху, тобто до суб'єктивно значущих.
       Якісна перебудова інтересів найінтенсивніше відбувається в періоди переходу дитини з одного етапу онтогенезу на інший. Зміна інтересів, їх якостей не нівелює певної стійкості найбільш значущих у кожному віковому періоді ознак, які продовжують розвиватися, інтегруватись в інші на вищому рівні. При цьому, за дослідженнями Н.М.Бібік, відбувається не тільки розширення і поглиблення інтересів, а й їх диференціація, яка виражається в появі комплексу домінуючих ознак. Встановлено, що інтерес обумовлює навчальну діяльність в цілому, сприяє самовдосконаленню учнів.
       На нашу думку, в процесі підвищення ефективності навчальної діяльності молодших школярів, важливим є виявлення в них динаміки внутрішньофункціональної структури пізнавальної сфери та зміни в ній співвідношень домінуючих факторів, які зумовлюють успішність з навчальних предметів. Детального вивчення потребує пізнавальний аспект структури навчальної діяльності молодших школярів, якість становлення якого в цьому віці є основою їхнього подальшого розумового розвитку. Це можна наочно подати у вигляді схеми.

Модель становлення навчальної успішності

       Для вивчення формування внутрішньо функціональної структури психологічних чинників навчальної успішності молодших школярів був здійснений аналіз пізнавальної сфери молодших школярів. Як результат, ми отримали дані, що свідчать про наявність процесу переструктурування психологічних чинників учнів від першого до третього класу, чим пояснюється деяке зниження інформативної ваги функцій і явищ у структурі цієї сфери дитини.
       Водночас слід зазначити, що властивості уваги не втрачають значущості, зберігаючи свою рівновагу упродовж навчання учня в початкових класах. Фактор обсягу слухової пам'яті набуває вагомості в другому класі і зберігається надалі, а зорової - лише в третьому. Такі фактори як логічне мислення, моторна активність, сприймання інформаційних сигналів майже не змінюються в структурі пізнавальних чинників навчальної успішності упродовж трьох років періоду початкової освіти. Виявлені внутрішньо-функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери молодшого школяра є основою динамічних змін у навчальній успішності учнів, перебудовуючи міні-структури процесу засвоєння предмета протягом всієї навчальної діяльності.
       Таким чином, результати проведеного психолого-педагогічного аналізу вказують на те, що у формуванні успішності з музики молодших школярів головну роль відіграє розвиток обсягу уваги. Другу позицію за значущістю займають фактори стійкості та продуктивності уваги. Потужність впливу рівнів розвитку обсягів короткочасної слухової і зорової пам'яті помітні в першому і другому класах. А саме: в першому класі суттєве значення має рівень розвитку обсягу зорової пам'яті, а в другому - обсяг слухової пам'яті.
       Також успішність молодших школярів з музики зумовлюється впливом різних факторів. У першому класі помітний вплив розвитку обсягу уваги, в другому - стійкість уваги, а в третьому класі підвищується активність розвитку слухової пам'яті.

Отже, можна зробити такі висновки:
• Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів.
• Стійкий пізнавальний інтерес - ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально-виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється в запитаннях, діях.
• Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з'явиться зацікавленість до навчальної діяльності.
• У школі дитина поглиблює і розширює свої пізнавальні інтереси. У неї виникає бажання змістового і досконалого вивчення певних навчальних дисциплін, коли матеріал виходить за межі навчального. Такий інтерес має стійкий характер.
• Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.
• Практичне використання встановлених закономірностей звузить коло пошуків психологічних причин невстигання школярів з навчальних предметів у початкових класах.
Оновлення змісту освіти веде до трансформації її технологій, надає їй особистішої сформованості.
       Слово "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність". За визначенням, ЮНЕСКО, технологія - це "системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти". Найпростішою ланкою, з якої складається особистісно орієнтована технологія, є особистісно орієнтована педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, потрапивши в яку, дитина має шукати сенс, пристосовувати її до своїх інтересів, вибрати творчий момент, дати критичну оцінку. Методика Марії Монтессорі це теж модель особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання, основними провідними положеннями якої є:
• виховання має бути вільним;
• індивідуальним;
• спиратися на дані спостережень за дитиною.

       Звернення дитини до вчителя: "Допоможи мені зробити це самому" - девіз педагогіки Монтессорі. Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання. У 60-70-х роках певне місце посіла технологія розвивального навчання, над якою працювали два колективи - Л.В. Занкова та Д.Б. Ельконіна. її завдання: побудувати систему навчання, за якою досягався б вищий рівень розвитку молодших школярів, ніж у навчанні за традиційною системою. Але саму технологію розвивального навчання під час створення цілісних навчальних предметів (музики) розробляли в Україні науковці: Я.Коменський, В.Сухомлинський, Я.Ростовський.
       Робота над навчальним проектом - практика особистісно орієнтованого навчання у процесі конкретної праці учня, на основі вільного вибору, з урахуванням його інтересів. Сутність цієї технології полягає у вирішенні учнем або групою учнів певної проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів і засобів навчання, а з іншого -інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.
       Освітні технології використовуються не лише у навчальному, а й у виховному процесі. Сутність теорії колективного творчого виховання полягає в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості. Ця технологія особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться права до душі, яку вона може організувати, зробити найкраще. В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання і виховання. Ситуація успіху досягається лише тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Успіх, який переживає дитина неодноразово, відкриває, так би мовити, період визволення прихованих можливостей особистості.
       В умовах особистісно орієнтованої освіти були створені програми: "Росток", "Перші кроки", "Крок за кроком". Розглянемо орієнтовну структуру уроку, створену для школи І ступеня.

I. Стимулювання та мотивація навчально-пізнавальної діяльності.
       На першому етапі уроку вчитель вмотивовує наступну діяльність, позитивно спрямовує на працю. Тут важливо врахувати особистий досвід учнів щодо проблеми уроку. Доцільно використати, музичне привітання, розпірку, ритмічну та вокальну вправу, ігри тощо.
II. Визначення мети і завдань уроку.
       Виробляти мету і проектувати завдання уроку бажано спільно з учнями. Доцільно залучати дітей до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, підготовка унаочнення). Разом з учителем учні складають план роботи, обговорюючи його, визначають показники досягнення визначеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчитимуть про це). Доцільно використати на цьому етапі уроку таблички "Знати" і "Вміти", куди спільно з учнями записуються завдання, які необхідно засвоїти протягом уроку і вміння, які формуються. Таким чином, на початку уроку учнів ознайомлюють з метою та планом уроку. Вчитель й переконливо інформує учнів стосовно того, що й навіщо вони робитимуть на уроці. Пізнавальна привабливість цього вступного інструктажу - це матеріал, пов'язаний із певною цікавою проблемою, визначенням проблемних питань.
III. Вивчення нового матеріалу.
       Прийоми, які може користуватись учитель на цьому етапі уроку, щоб зацікавити учнів:v • Актуальна мета. Наприклад, під час слухання фрагментів опери “Пан Коцький” М.Лисенка.
• Проблематизація. Постає проблема, яку треба вирішити. Наприклад: М.Лисенко – це український чи російський композитор “Пан Коцький” – це казка чи п’єса?
• Фантастична ситуація. Вчитель доповнює реальну ситуацію фантастикою (перенесення навчальної ситуації на фантастичну планету і т.д.).
• Впіймай помилку. Пояснюючи матеріал, учитель зумисне припускається помилки.
• Прес-конференція. Цей прийом використовується, починаючи з 3-4 класів. Учитель частково розкриває тему, пропонуючи учням завершити її розкриття самостійно, використовуючи підручники, посібники, довідкову літературу тощо.
• Запитання до тексту. Перед вивченням пісні учням пропонується скласти запитання.
IV. Засвоєння знань, формування вмінь і навичок.
На цьому етапі даються завдання на вибір:
• засобів навчальної діяльності (індивідуально, фронтально чи групі; письмово або усно);
• засобів фіксації нового матеріалу (схема, план, таблиця, висновки тощо);
• завдань і способів їх виконання.
       Діти обирають той вид роботи, який їм найбільше до вподоби: варіативність у поданні домашнього завдання (диференціація за рівнем складності; завдання на вибір). На цьому етапі уроку доцільно використовувати, наприклад, такі методи: заохочення, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, проблемна ситуація, ситуація взаємодопомоги, виконання творчих завдань тощо. V. Контроль, корекція та оцінювання знань.v        Контроль знань відбувається за допомогою: групових і парних форм взаємоконтролю і взаємо аналізу; самоаналізу і самоконтролю (виправлення учнями помилок, осмислення їх причин); взаємо- і самооцінювання (словесне, рейтингове тощо).
       Доцільно звернутися до таблиць "Повинні знати" і "Повинні вміти" до планування уроку та перевірити, чи все заплановане вдалося зробити, чи всі завдання уроку виконані. VI. Підсумковий етап - це усвідомлення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, вираження педагогом свого позитивного ставлення, задоволення діяльністю учнів та їх результатами. Отже, наведена структура й особливості проведення особистісно орієнтованого уроку значно складніші від технології проведення традиційного уроку. Закономірно постає питання: чи готова педагогічна громадськість та існуюча система освіти сприйняти і послідовно втілювати у практику нові методи, прийоми і форми ?. За такого підходу на вчителя покладається більше вимог і завдань. Він має створити оптимальні умови для сприймання учнями нового матеріалу та забезпечити його успішне засвоєння. Вчитель, готуючись до проведення особистісно орієнтованого уроку, аналізує зміст навчального матеріалу, визначає види діяльності учнів, готує завдання на вибір або завдання для групової роботи, враховуючи обсяг навчального матеріалу, рівень складності за навчальними можливостями учнів, міру своєї допомоги.
       Враховуючи вищезазначене, вчитель має дотримуватися таких вимог:
• чітко формулювати пізнавальні завдання, які можуть бути проблемними, спонукальними до активності, творчого мислення, пошуку нових знань і нових способів дій;
• зосередити увагу на діяльності слабких, невстигаючих учнів;
• не створювати змагань на швидкість виконання завдань;
• навчати учнів здійснювати самоконтроль, самоаналіз і само оцінювання. Отже, функція вчителя на уроці полягає у забезпеченні учнями позиції справжнього суб'єкта навчально-пізнавальної діяльності.
       В особистісно орієнтованих технологіях велика увага надається емоційній культурі вчителя, його голосу, інтонації, мовленню. Тому доцільно користуватися на уроці такими фразами: • Я гадаю, що найзручніше було б зробити ...
• Мені здається, тут у центрі уваги перебуває ....
       У складних ситуаціях учителю доводиться більш тонко реагувати:
• Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це ...
• Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде ....
• Саме ти і міг зробити таку справу ...
• Підготуймо це разом по секрету від усіх?!
       Ефективність навчання під час здійснення особистісно орієнтованого підходу визначається не обсягом знань, умінь і навичок, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття цих знань.
       У системі традиційних занять урок, побудований на особистісно орієнтованій взаємодії, є найсучаснішим і оптимальним у навчально-виховному процесі, тому що він передбачає врахування індивідуально визначеного підходу до кожного учасника, стимулює пізнавальну активність, визначає шлях до здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.

1. Пізнавальні завдання для розвитку творчих здібностей особистості.
       Творчі завдання, які допоможуть учителю розвинути в учнів пізнавальні процеси - пам'ять, уява, логічне мислення. Всі завдання розраховані на пошукову діяльність учнів, творче застосування набутих знань. Зміст завдань сприяє розвиткові гнучкості і широти мислення, які так необхідні для успішного розв'язання як навчальних, так і життєвих задач. Ця серія завдань допоможе вчителеві, з одного боку, краще пізнати своїх вихованців, виявити індивідуальні особливості кожного з них, а з іншого замінити перспективи подальшого розвитку творчого потенціалу кожної дитини, і, окрім того, що вкрай необхідно, - зробити навчання більш захоплюючим, доступним і цікавим.
2. Завдання на перевірку кмітливості, швидкості реакції.
       Вчитель читає завдання один раз. Учні мають якнайшвидше дати правильні відповіді. (Кожній дитині видається картка, на якій написані номери завдань. Учень, прослухавши завдання, має вписати відповідь навпроти відповідного номера. На кожне завдання дається по 30 секунд.
1. Як називається друга нота?
2. На якій лінії знаходиться нота сі?
3. Що таке інтервал?
4. Що таке акорд?
5. Хто написав “Гімн України”?
6. Що таке дует?
7. З кількох звуків складається акорд?
8. Що таке пауза?

ПРОЦЕС ПІЗНАННЯ ТА АКТИВІЗАЦІЯ МИСЛЕННЯ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ЧЕРЕЗ НАВЧАННЯ МУЗИЧНОЇ ГРАМОТИ

       Головним у процесі навчання музичної грамоти школярів є процес пізнання, під час якого учні здобувають нові знання, оволодівають вміннями та навичками, набувають досвіду практичної роботи. Тому вчитель повинен правильно організувати, чітко продумати, систематизувати роботу. Процес пізнання багатогранний. Це чітко відпрацьована система, яка складається з багатьох ланок, де діє багато психологічних факторів, взаємопов'язаних між собою. Від живого споглядання до абстрактного мислення, далі - до втілення набутих знань у практику - такий реальний шлях пізнання.
       Відомо, що дитина приходить до школи з великим бажанням навчатися. Перші дні перебування в школі викликають великий інтерес у дітей: їм дуже цікаво слухати розповіді вчителя, виконувати та розв'язувати різні завдання. Проте з часом у деяких з них прагнення до навчання поступово згасають або й зовсім зникають. Як пробудити в учнів допитливість і цікавість - це питання турбує кожного вчителя. Працюючи над цією проблемою, необхідно звертати увагу на умови і шукати шляхи формування і розвитку пізнавальної активності молодших школярів. Істотну роль у формуванні розвитку у школярів інтересу до навчання відіграють їхні потреби (у пізнанні, діяльності, спілкуванні, самоствердженні). З того моменту, коли в дитини виникає орієнтувальний рефлекс на явище і події навколишньої дійсності, вона починає пізнавати світ. Поступово, в міру ознайомлення дитини з багатьма предметами і явищами, орієнтувальний рефлекс трансформується в орієнтувально-дослідницький.
       Пізнавальна потреба - прагнення до набуття знань, потреба в навчанні як діяльності, у процесі якої і задовольняється пізнавальна активність. Потреби в пізнанні, діяльності формуються через потребу в спілкуванні, що сприяє встановленню різноманітних зв'язків першокласника з оточуючими людьми, зокрема з ровесниками, стимулює обмін знаннями і досвідом, почуттями і думками. Ця потреба спонукає дитину рахуватися з іншими людьми, зважати на їхні думки й оцінки, очікувати схвалення своїх дій і вчинків. Так поступово виникає і формується досить складна і життєво важлива потреба в самоствердженні. З приходом дитини до школи потреба в самоствердженні виявляється в бажанні посісти належне місце в класному колективі, відігравати помітну роль серед однокласників, товаришів. Якщо згадана потреба задовольняється, учень відчуває втіху, що посилює інтерес до навчальної діяльності. У тих випадках, коли потреба у самоствердженні не реалізується, це викликає у дітей негативні афективні переживання і відповідні їм форми поведінки: підвищену вразливість, упертість, замкнутість, емоційну нестійкість тощо.
       З перших днів навчання потрібно організувати в класі творче, духовне колективне життя, в якому діяльність кожного учня дарує йому радість активного пізнання, сповнює щастям спілкування з ровесниками. Організація такого колективного життя передбачає, щоб кожен учень сприймав колектив як сферу вираження самого себе, як поле, де найповніше можна самостверджуватися, а це, у свою чергу, є вагомим фактором формування пізнавальної активності першокласника, його інтересу до навчальної діяльності.
       Отже, інтерес до навчальної діяльності істотною мірою залежить від особистісних якостей учня, його основних життєвих потреб і прагнень. Належність людини до певного суспільства, класу певним чином позначається на її особистості і діяльності. Особистість першокласника формується під впливом зовнішніх умов життя. На формування цієї особистості, крім соціальних факторів, мають вагомий вплив і біологічні. Ці фактори не можна протиставляти, вважаючи їх незалежними один від одного. Те, що набуває особистість першокласника у результаті впливів навколишнього середовища, й те, що є в індивіди від природи, тісно пов'язані між собою. Дитина формується під впливом зовнішніх умов життя й діяльності через внутрішні умови, тобто природні та набуті за життя якості, які вона має.
       Духовне багатство учня першого класу як особистості, його погляди, потреби та інтереси, спрямованість та різні здібності багато в чому залежать від того, в яких умовах формується він у дошкільні роки. Майбутньому вчителеві слід добре знати ці умови та враховувати їх у своїй навчально-виховній діяльності. Дитина, народившись, поступово стає особистістю під впливом ряду факторів. Досить давно педагогіка дійшла висновку, що основними факторами формування особистості є спадковість, середовище і виховання. У різні періоди розвитку суспільства педагогіка по-різному трактувала роль та співвідношення їх у формуванні людини. Найвиразніше у цьому трактуванні видно тенденції протиставлення в різних варіантах біологічного та соціального фактора.
       Вчені вважають, що в процесі життя індивіда відбувається взаємодія його з навколишнім середовищем, яке впливає на нього, але зовнішні обставини впливають на дитину через внутрішні умови (через ті якості, що в неї сформувалися раніше). При цьому в організмі, що розвивається, можуть виникнути суперечності між вимогами, які ставлять життя та суспільство до особистості, і тим, чим вона вже володіє. Звідси прагнення дитини до подальшого пізнання світу, до збагачення свого досвіду. Опираючись на це, вчитель повинен пам'ятати, що хоч який матеріал ми б вивчали, завжди маємо використовувати попередній досвід учнів. Це робиться за допомогою запитань і забезпечує активне сприйняття матеріалу з навчання музичної грамоти.

Основні умови успішного сприйняття:
- активізація наявного досвіду;
- встановлення зв'язків між відомим і невідомим;
- збагачення знань учнів.
       Учитель має знати, що в учнів може бути спотвореним сприйняття –ноту сі писати штилем вверх, а не вниз. Замість слова октава пишуть оттава і т.д. Для запобігання таким випадкам необхідно:
- привертати увагу дітей до таких випадків;
- упереджувати помилки дітей;
- вчити розрізняти елементи.
       Пізнавальна активність першокласника зумовлюється провідною закономірністю психічного розвитку людини - індивідуальністю. Відомо, що найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований пізнавальний процес. Якщо він відповідає особливостям психічного складу кожного учня, тоді створюються сприятливі умови для успішного сприймання і засвоєння матеріалу з навчання музичної грамоти. В іншому випадку виникає суперечність між навчанням і рівнем розвитку. Тож, чим точніше орієнтується педагог в індивідуальних особливостях дітей, тим краще визначить у кожній конкретній ситуації відповідний підхід до учня. Зважаючи на це, найоптимальніший варіант навчального процесу полягає в органічному поєднанні на кожному занятті колективних форм роботи з індивідуальними.
       Організовуючи пізнавальну роботу, потрібно користуватись принципом педагогічного передбачення. Перед вивченням нової теми слід визначити, які знання з яких предметів, який особистий досвід необхідно використати, щоб кожен школяр успішно виконав пізнавальні завдання. Потрібно виявити прогалини в набутих знаннях і навичках, причини відставання, способи подолання їх. Будь-який метод навчання може бути пов'язаний з виникненням проблемних ситуацій у свідомості дитини. Об'єктивно все навчання є проблемним як для вчителя і учня, так і для суспільства. Але складність і суперечність пізнання учнем навколишнього світу дозволяють йому освоїти зміст навчального матеріалу, не вбачаючи в цьому заучуванні пізнавальних завдань і проблемних ситуацій, тому суб'єктивно в свідомості учня в процесі навчального матеріалу може й не виникнути проблемних ситуацій.v        У свідомості першокласника можна створити таку навчальну ситуацію, яка б викликала в нього активний пізнавальний інтерес, прагнення до пошуку, пробуджувала б інтелектуальні почуття і переживання, пов'язані з ходом розв'язання задачі. Лише тоді учні 1 класу засвоюватимуть навчальний матеріал не тільки тому, що потрібно вчитися й виконувати вимоги вчителя, а й через особисті інтереси і прагнення до пошуку й вирішення поставлених проблем.
       Здавна вчителі використовують загадки, завдання на кмітливість, шаради, які викликають інтерес, розвивають прагнення до творчості. Слід пам'ятати, що створення лише проблемних ситуацій недостатньо для того, щоб першокласники засвоювали навчальний матеріал. Вони здатні лише стимулювати пошук, а завдання вчителя - показати, що розв'язання проблем можливе через міцні і систематизовані знання.
       Отже, створення проблемних ситуацій - один із шляхів організації навчальної діяльності учнів, який спільно з іншими методами навчання допомагає кращому засвоєнню навчального матеріалу. Пізнавальний процес - провідний мотив навчання. Це вічне, безкінечне наближення мислення до об'єкта. Інтерес порівнюють із ферментом, який допомагає асимілювати основи наук. Дослідження показали, що інтереси позитивно впливають на навчання. Відсутність інтересу знижує успішність роботи.
       Вчителеві важливо викликати інтерес до змісту навчального матеріалу, пробуджувати цікавість до різних видів діяльності, забезпечувати зв'язок навчального матеріалу із життям, спиратись на життєвий досвід дитини, використовувати елементи гри, унаочнення, уважно ставитись до успіхів кожної дитини, бачити в ній неповторну особистість.

ВИСНОВКИ

       Мудрість влади педагога - це творчість і праця над собою. Справа навчання та виховання - це мистецтво, тому завершеність і досконалість недосяжні, а розвиток і вдосконалення є нескінченні. Більшість авторів, що досліджують творчість, виділяють чотири ознаки творчої обдарованості, оригінальність ідей, гнучкість словесного і образного мислення, здатність знаходити ідеї в складних і обмежених ситуаціях. Ці ознаки характеризують і дитячу творчість. Щоб привести в рух внутрішні сили дитини, потрібен не лише вчитель, як духовний опікун, а й відповідне середовище. Це таке середовище, яке дає їй змогу активізувати свою життєву енергію та духовне збагачення для реалізації самовизначення, самовдосконалення.
       Навчання має будуватися на ідеях його розвивальної функції. Розвиток дитини, її пам'яті, мислення, волі та інших психічних процесів залежить від того, якою є дидактична мета уроку, які відібрано навчальні завдання, як методи навчання забезпечують активність, самостійність та творчість учня в діяльності навчання.
       Сучасна дидактика рекомендує надавати перевагу тим методам, які передбачають залучення учнів до активного здобування знань. Дослід чи проблемне навчання не можна протиставляти інформаційним методам або репродуктивному засвоєнню знань. Тільки вміле поєднання дає можливість підвищити ефективність навчання. Формування досвіду пошукової діяльності учнів не лише має розвивальне значення, а й об'єднує процеси навчання і виховання, стимулює пізнавальні потреби. Тому важливо, щоб високий навчальний результат поєднувався з розвитком пізнавальних можливостей і потреб особистості дитини, щоб виконавська діяльність підпорядковувалася творчій.
       Отже, навчання і виховання ґрунтується на активній позиції учнів, їхній пізнавальній самостійності. Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації, як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи, що сприяє зміцненню інтересів дітей.



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP