Одноголосні пісні з інструментальним супроводом. Пісні-романси Г. Сковороди (1722—1794)

       Поряд з кантом у міському побуті розвивається одноголосна пісня з супроводом клавікордів, бандури, торбана 1, згодом — фортепіано. Вони відомі ще з початку XVII ст. Пісні найдавнішого часу збереглися у вигляді мелодій без супроводу, бо акомпанемент переважно імпровізувався і рідко коли записувався. За характером вони різні — від ліро-епічних та історичних до жартівливих і гумористичних, наприклад, широко розспівана «Ой біда, біда мені, чайці-небозі» та напружена, драматична «Ах, Українонько». Автори обох пісень невідомі.
       З наступного XVIII ст. до нас дійшло значно більше зразків. Серед них назвемо «Ой перестань, перестань» і «їхав козак за Дунай». Обидві були створені на початку XVI11 ст. Автор другої пісні — козак Семен Климовський. Особливо популярною стала «їхав козак за Дунай»; її співали не тільки на Україні й у Росії, а й у різних країнах Європи: Німеччині, Франції, Польщі, де композитори писали свій акомпанемент до мелодії, створювали варіації на цю тему тощо.
       Дальший розвиток сольної пісні з супроводом (чи як її стали називати, пісні-романсу) пов'язаний з іменами відомих поетів, композиторів тощо. Вагоме місце серед них посідає Г. Сковорода. Філософ, поет, педагог-просвітитель і композитор Григорій Савич Сковорода (1722—1794) народився в м. Чорнухах на Полтавщині 2. Після закінчення чотирирічної дяківської школи у рідному містечку батько віддає його до Київської академії. Тут він навчався з перервами з 1734 до 1753 року; поряд з філософською та літературною здобув і музичну освіту. Майже три роки (1741 —1744) Григорій перебував у Петербурзі у Придворній співацькій капелі. Цей колектив нараховував у ті часи понад 50 учасників. Хор щодня мав репетиції — шліфував репертуар, розучував нові твори, брав участь в усіх урочистих святах при царському дворі, у церковних службах, а також в оперних виставах (зокрема, в опері Й. А. Гассе «Милосердя Тита»). Отже, Григорій Савич вдосконалював у капелі свої музичні знання — вивчав вокальну (хорову) та оперну музику. Після звільнення з капели він отримує звання придворного уставника (уставник — регент, диригент, керівник хору).
       У 1744—1745 роках Сковорода продовжує навчання у Київській академії, у класі філософії. Проте вже в серпні 1745 він їде за кордон, в угорське містечко Токай. Хоч Сковороду офіційно взяли на посаду півчого уставника при делегації генерал-майора Ф. С. Вишневського, він ні півчим, ні регентом там не працював, а, користуючись прихильністю Вишневського, подорожував і навчався у різних містах Європи — Будапешті, Братіславі, Відні, Венеції, Флоренції, Галле (тобто в Угорщині, Словаччині, Австрії, Італії, Німеччині). У 1751—1753 роках Сковорода — знов студент Київської академії. Проте йому так і не довелося завершити повний курс навчання, Григорія рекомендують домашнім учителем до багатія С. Томари в село Кавраї на Черкащині, де він пробув з невеликою перервою до 1759 року. Якщо в київський та петербурзький періоди Сковорода-музикант виявив себе головним чином як автор кантів і культових творів — псальм, концертів, служб, то в Кавраях його цікавлять чисто світські жанри. Тоді він створив пісні «Всякому городу нрав і права», «Ой ти, птичко жолтобоко», «Стоїт явор над горою».
       П'ять років (1759—1764) і у 1768—1769 роках Григорій Савич Сковорода був викладачем у Харківському колегіумі: вів класи піїтики 1, синтаксими 2, викладав грецьку мову і співи. В цей час він написав ряд поетичних творів, які увійшли до циклу «Сад божественних пісень», перші філософські твори тощо. Сковорода був педагогом за покликанням. Людина широких енциклопедичних знань, талановитий поет, співак і музикант, він завжди і всюди завойовував велику пошану і любов своїх товаришів і вихованців. Те, як викладав Сковорода поетику, викликало занепокоєння у «високого начальства», яке зуміло знайти шляхи, щоб назавжди звільнитись від такої вільнолюбної людини, якою був Григорій Савич. Останні 25 років Сковорода вів мандрівний спосіб життя. Він був народним учителем-просвітителем, філософом, музикантом. Подорожуючи від села до села, від міста до міста, він був бажаним гостем у хаті кожного трударя. Люди тяглися до нього як до щирого порадника, вірного друга. Сковорода підтримував зв'язки з багатьма своїми знайомими, колегами, друзями: листувався з ними, гостював у них вдома. Тривала дружба була в нього з Михайлом Коваленським, колишнім його учнем. Збереглося їх багаторічне листування. Велику цінність має біографія Г. Сковороди, написана Коваленським ще за життя філософа. В останній період життя Григорій Савич написав тридцять «Харківських байок», ряд філософських творів (наприклад, «Алфавит, или Букварь мира»), перекладав твори давньогрецьких письменників тощо.
       Помер Г. Сковорода 9 листопада 1794 року (за новим стилем) у селі Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Його поетична й філософська спадщина досить велика; музичний доробок — менший, можливо, через те, що багато творів Сковороди не збереглося. Ті, що дійшли до нас, відомі не в оригіналі, а в народних переспівах. Відомо також, що його музичні твори, зокрема канти й пісні-романси, швидко поширювались серед народних мас, були дуже популярними ще за життя Сковороди. Вплив творчості Г. Сковороди на розвиток пісні й канта надзвичайно великий. Найперша його заслуга полягає в тому, що він розширив тематику і коло образів згаданих жанрів. Тут і глибокі філософські роздуми про суспільство, про сили, що ним керують, тут і гумор, і їдка сатира, що викриває недоліки тогочасного життя. Нерідко Сковорода виступає у своїх творах як борець за правду, за людське достоїнство.
       «Музика, пісня,— писала музикознавець О. Шреєр-Ткаченко, стали для Сковороди одним з важливих засобів висловлення і по ширення своїх філософських ідей, соціальних поглядів. Він бачив у мистецтві не розвагу, а шлях до людського серця, до пробудження людської думки... Його твори закликали до самовдосконалення, до оздоровлення людського суспільства» 1. Як уже згадувалося, пісню «Всякому городу нрав і права» Сковорода написав у період перебування у Кавраях на Черкащині. Цей твір є одним з найяскравіших зразків сатири XVIII ст. Тут висміюються продажність і розгульність панства, крутійський суд, брехливе купецтво тощо.
       Ще за життя поета пісня «Всякому городу нрав і права», як і ряд його інших творів, стала дуже популярною. Наприклад, у народній опері «Наталка Полтавка» цей твір, перероблений І. Котляревським, став характеристикою негативного персонажу — пана Возного. Оригінальна мелодія цієї пісні в запису Сковороди до нас, на жаль, не дійшла. Відомі її три варіанти: 1) в народній опері «Наталка Полтавка» (твір написано у 1818 p.); 2) у збірнику «Васильківський соловей» С. Карпенка, що вийшов друком у Києві 1864 p.; 3) в записі тексту й мелодії з супроводом від кобзаря Ліберди (Харків, 1920р.) (88а, б, в).
       Хоч наведені тут мелодії відмінні одна від одної, вони виросли з одного кореня. Це передусім тридольність, опора мелодії на тоніко-домінантову гармонію, наявність кадансових зворотів з VII підвищеним ступенем — тоншою (тут підкреслено типово романсові секстові звороти, поспівки від V до І ступеня по мелодичному мінору тощо). Можна припустити, що найближчим до авторського є третій, кобзарський, варіант. Текст Сковороди тут залишено майже без змін.
       Розглянемо ще два твори Г. Сковороди: «Ой ти, птичко жолтобоко» і «Стоїть явор над горою». Вони були написані також у селі Кавраях на лоні живописної сільської природи, в тісному спілкуванні з простим людом. Свідченням цього є їх майже чиста народна українська мова. Знову ж таки до нас не дійшла оригінальна музика цих пісень, їх, очевидно, співали, переймаючи мелодію з голосу Сковороди, супровід автор імпровізував на лірі або бандурі. Для підтвердження цієї думки наведімо слова самого Григорія Савича. «Ми зараз, сумуючи за тобою,— пише Сковорода до свого товариша Якубовича,— втішаємо себе цією пісенькою, співаючи її під звуки китари 1 або ліри».
       Обидві пісні було опубліковано у збірнику «Васильківський соловей» С.Карпенка в середині XIX ст. За характером музики це типові пісні-романси ліричного змісту, їх мелодії виразні, м'які, співучі. В них уже сформований мінорний (гармонічний) лад, строфічна будова (двочастинна форма), чітко виявлено тоніко-домінантову гармонію. Типово романсовою є гомофонно-гармонічна фактура цих творів. У мелодії, зокрема в кадансах, яскраво підкреслені звороти з VII підвищеним ступенем. Наприклад: до2—мі-бекар1—фа1 (89). Г. Сковорода складав свої вірші як пісні-притчі. Він прагнув охопити якнайважливіші теми з громадського й особистого життя. Поет оспівував благородство простих людей, їх моральну перевагу над багатими, гостро критикував несправедливість, нечесність, зажерливість. Сковорода розширив коло тем пісенної творчості, дав новий поштовх для розвитку її поетичної і музичної мови, помітно наблизив її до фольклору. Він був попередником І. Котляревського — зачинателя нової української літературної мови.



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP