Пісні українських радянських композиторів

       В українській радянській музиці помітне місце посідає пісня. В ній відбиваються важливі події нашого суспільного життя, розкриваються почуття людей, їхні думки, прагнення, мрії. Вона нескладна для сприйняття і виконання, отже більш доступна широким масам, ніж інші музичні жанри. Звідси й назва її — радянська масова пісня. Наші музично-культурні діячі вважали, що через пісню лежить найкоротший шлях до пізнання великого мистецтва музики. У численних хатах-читальнях, клубах велася гурткова робота, чільне місце в якій займав хоровий спів. Важливими масовими заходами були музичні свята, огляди, фестивалі тощо. Для керівництва цим культурним процесом музиканти Києва та інших міст об'єдналися (1922 рік) у музичне товариство, назване ім'ям видатного українського композитора Миколи Леонтовича. Пісенна творчість українських радянських композиторів багата й різноманітна. В перші пореволюційні роки в цьому жанрі працювали українські композитори-класики: Микола Леонтович (1877— 1921), Кирило Стеценко (1882-1922) і Яків Степовий (1883—1921). У той час мелодії знайомих пісень часто співалися з новими словами, як наприклад, відома народна пісня «Гей, не дивуйте, добрії люди» або народна колядка «Добрий вечір тобі», оброблена К. Стеценком на початку століття. Деякі свої твори композитори писали в характері народних пісень. Прикладом може служити сатирична пісня «Прийшла в церкву стара баба» Я. Степового на слова С. Руданського (50). Характер її ігровий, з рисами танцювальності. У перші радянські роки написав свої пісні К. Стеценко. Це пісня-гімн «Живи, Україно», хор «Перше Травня» і солоспіви «Гроза пройшла», «Порвалися струни на арфі». В них він зумів поєднати піднесений характер і маршові ритми з лірично-розспівною мелодією. Праця трудівника стала однією з головних тем у творчості молодих радянських митців. У піснях втілилися почуття звільненої людини, оспівувалось нове життя, звучала віра у краще майбутнє.

К. Богуславський (1895—1941).

       У «Марші» Костянтина Богуславського (1895—1941) на вірш Володимира Сосюри оспівано нещодавно відгримілу громадянську війну. Радість вільної праці передано в пісні К. Богуславського на слова Івана Шевченка «Дванадцять косарів». Розлого ллється мелодія, малюючи неосяжні степові простори. Друга половина пісні з моменту вступу другого голосу, який ритмічно контрастує мелодії, набуває іншого, близького до маршу звучання (51).
       Значно складнішим є твір Михайла Вериківського (1896—1962) на слова Лесі Колосок «Прапор червоний». Крайні частини пісні мають маршовий характер. Урочисто-піднесений приспів втілює любов до рідного краю, до Вітчизни. Зміну характеру музики у приспіві підкреслено переходом у чотиридольний метр та новим фактурним рисунком — одноголосна поспівка чергується з багатоголосними репліками всього хору (52).
       Цілий ряд пісень у перше пожовтневе десятиліття написали також композитори Пилип Козицький (1893—1960), Лев Ревуцький (1889—1977), Григорій Верьовка (1895—1964),. Федір Попадич (1877—1943), Василь Верховинець (1880—1938). Назвемо «Уперед» Л. Ревуцького, «Нехай собі та й шумлять дуби» Г. Верьовки і «Юнацький марш» П. Козицького. Зазначимо також, що у 1925 році вийшла друком праця «Масовий спів» (її автори — П. Козицький і К. Богуславський) про організацію співочої справи серед населення. Подальший розвиток радянської пісні пов'язаний з новими темами. Свої кращі пісні пишуть М. Коляда, Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький, а в російській музиці — О. Давиденко, І. Дунаєвський, В. Захаров тощо. У пісні «Ой чого ти, земле, молодіти стала» Г. Верьовки оспівується рідна земля, краса якої порівнюється з красою святково вдягненої дівчини. Проста, по-народному розспівана мелодія творить яскравий, художньо довершений музичний образ (53).

Г. Верьовка
(1895-1964)

       «Пісня про Пашу Ангеліну» Л. Ревуцького (слова народні) присвячена дівчині-трактористці Паші Ангеліній та її бригаді. Мелодія розгортається легко, невимушене. Чіткий, переважно дводольний метр підкреслює маршовий характер твору. Музика сповнена радості, світла й тепла (54). Бадьорим молодіжним маршем можна назвати пісню «Комсомольці, вперед!» Г. Верьовки на слова П. Воронька. В ній мовиться про участь радянської молоді у громадянській війні, про її працю на заводах, у сільському господарстві, на новобудовах (55). Стриманий, розповідний заспів у мі мінорі змінюється зібраним маршовим приспівом у соль мажорі. У ті роки популярними були пісні «Комсомольська» М. Коляди, «Гвинтівочка» В. Борисова. Чимало пісень створено для дітей. Серед них і обробки народних пісень, і оригінальні, авторські твори. Передусім назвемо пісні для дітей Л. Ревуцького: «Пташина колискова» (сл. О. Тумяняна), «У дитячому садочку» (сл. народні), «Свято Червоної Армії» (сл. Н. Разумовської) (56).
       У 30-ті роки, в час культу особи Сталіна, було чимало пісень, які «лакували» дійсність, не завжди правдиво відображували нелегке життя трудящих, прославляли Сталіна та його найближчих приспішників. Композитори не мали змоги звертатися до животрепетних, гострих тем, пов'язаних з такими трагічними подіями, як голод на Україні у 1933 році, страждання кинутих до тюрем і таборів безневинних радянських людей. Ці, як і ряд інших важливих тем, лишалися забороненими для наших митців. Пісня по-новому зазвучала в роки Великої Вітчизняної війни. Завдяки своїй мобільності цей жанр стаз тоді одним з провідних. Пісні лунали по радіо, безпосередньо на фронтах, у госпіталях, у найвіддаленіших куточках трудового тилу. Всі зусилля народів Радянського Союзу були спрямовані на боротьбу з ворогом. На самому початку війни російський композитор О. Александров створив пісню «Священная война». Вона облетіла всю нашу Батьківщину, вселяючи в людей непримиренність до ворога й віру в перемогу. Щиро полюбилися народові «Пісня про Дніпро» М. Фрадкіна, «Ой туманы мои» В. Захарова, «Катюша» М. Блантера, «Соловьи» В. Соловйова-Сєдого та багато інших.
       Великої популярності набули й пісні українських композиторів, присвячені боротьбі з фашизмом. Це «Клятва» Г. Верьовки на вірш М. Бажана, «Пісня кіннотників», «За Батьківщину» Л. Ревуцького на вірші Д. Луценка, «Пісня про Ґулю Корольову» П. Козицького на вірш Є. Ільїна, «Що за вітер з-за гори?» А. Штогаренка на вірш А. Малишка, «За рідну землю» К. Данькевича, твори Ю.Мейтуса, М. Вериківського, І. Віденського, В. Борисова, О. Сандлера та багатьох інших.
       Розглянемо пісню М. Вериківського «У селі під Лозовою» на слова Л. Первомайського. Двоє молодих людей зустрілися на важких дорогах війни. Поранений солдат, прощаючись із дівчиною, яка перев'язала йому рану, дав слово повернутись у село на Харківщині. Звільняючи від фашистів Лівобережну Україну, солдат знову потрапив до цього села. З нетерпінням розпитував він про знайому дівчину, але люди розповіли йому, що її, сміливу партизанку, розстріляли вороги.
       М'яка за характером мелодія передає ніжність почуттів, що зароджуються між пораненим солдатом і дівчиною. Початкове речення складається з трьох фраз: перша має м'який розповідний характер (вона звучить на тонічній гармонії), друга — це її видозмінене повторення, третя вносить відповідну врівноваженість (вона звучить на субдомінантовій гармонії, а завершується на V ступені, як і багато пісень XX ст.). Ліричність мелодії відтінюється партією фортепіано, в якій поєднано монотонно повторювані акорди й остинатне проведення низхідної поспівки. Це створює контрастний до мелодії образ. Друге речення пісні «У селі під Лозовою» починається з мелодичної вершини — кульмінації твору. Тут значно більше схвильованості, ніж у першому реченні. Супровід також став насиченішим, повнозвучнішим: акорди у низькому регістрі звучать густо й важко, у середньому регістрі проводиться гармонічна фігурація. Пісня Вериківського хвилює безпосередністю й переконливістю; тут і чиста лірика, і горе війни.

М. Вериківський (1896—1962).

       Наприкінці 40-х і в наступні роки пісенна творчість переживає певний розквіт, зумовлений радістю Перемоги, новими сподіваннями, поверненням народу до мирної праці. На повний голос звучали пісні А. Новикова, В. Мураделі, С. Тулікова та багатьох інших. В українській пісенній культурі поряд з композиторами старшого покоління з'являються нові імена: Платона Майбороди, Анатолія Кос-Анатольського, Аркадія Філіпенка, Миколи Колесси, Ігоря Шамо та ін.

П. Майборода (1918—1989).

       У повоєнні роки розпочалася творча діяльність Платона Майбороди (1918—1989). Талановитий композитор написав понад 100 пісень. Громадянській тематиці присвячені «Гімн братерству», «Пісня про Україну», «Мир переможе війну», «Пісня про Дніпро», «Київський вальс» та ін. У творчості П. Майбороди висвітлюються події громадянської і Великої Вітчизняної воєн («Щорсівська», «Розлягалися тумани», «Пісня про героїню-полтавчанку»). Вони сповнені романтики, м'якої сердечності і доброти. Пісня «Розлягалися тумани» (сл. О. Новицького) розповідає про героїчні походи партизанського з'єднання Сидора Ковпака. Розлога широка мелодія, близька до українських народних пісень, підтримується другим і третім голосами, створюючи повнозвучний ансамбль. Партія фортепіано підкреслює рух, ілюструючи швидку їзду вершників-партизан на конях. У пісні поєднано широку співучість голосу з моторністю супроводу (57).
       В окрему групу можна виділити пісні про славних трудівників села, Героїв Соціалістичної Праці Марію Лисенко, Марка Озерного, Олену Хобту. В наступні роки з'являються нові пісні композитора, які дуже полюбилися слухачам. Це «Київський вальс», «Рідна мати моя», «Ми підем, де трави похилі». Особливим теплом, ніжністю віє від пісні «Рідна мати моя» (сл. А. Малишка). Тут продовжено лінію пісенно-романсової лірики, яка бере свій початок ще в минулих століттях. Мабуть, завдяки цим глибоким пісенно-романсовим народним джерелам пісня «Рідна мати моя» стала справді народною (58).
       Значно пізніше з'явилася «Моя стежина» П. Майбороди, яка теж стала дуже популярною. В ній приваблює глибокий ліризм, м'якість і ніжність (59). «Пісні композитора,— відзначає музикознавець М. Гордійчук у передмові до збірки пісень П. Майбороди,— цінний внесок у радянську культуру. І цінність їх полягає не лише у високій ідейності й художності, а також у яскраво індивідуальному музичному стилі». Помітне місце в музичному житті республіки зайняла пісенно-хорова творчість Аркадія Філіпенка (1912—1982). У його доробку багато пісень громадянського звучання — це «З іменем Леніна» (сл. В. Бичка), «Ти, радянська славна Україно» (сл. П. Тичини) та і-н., а також твори, що прославляють працю, наприклад, «Йде весна над нивами» (сл. Т. Масенка). Велику популярність принесли композитору його дитячі пісні «Соловейко», «На місточку» (сл. Г. Бойка), «Скакалочка» (сл. Т. Волгіної) та багато інших. Значний вклад в українську радянську пісенну скарбницю внесли А. Кос-Анатольський, М. Колесса, Є. Козак, Ю. Рожавська, І. Ковач, І. Шамо, О. Білаш, І. Поклад, В. Івасюк та ін. Широко зазвучали пісні Анатолія Кос-Анатольського (1909— 1983). Хоч композитор працював у різних жанрах, писав опери, балети, інструментальні твори, хори, особливий успіх принесли йому пісні. Серед них назвемо «Солов'їний романс», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (сл. І. Франка), «Гей, браття-опришки» (сл. М. Устияновича) (60).
       Чарує слух грайлива мелодія «Солов'їного романсу», яку виконує високий жіночий голос — колоратурне сопрано, що найбільше відповідає тремтливо-ліричному образу твору. Друга побудова, що імітує спів соловейка, підкреслює просвітленість, веснянковість настрою твору. Великий пісенний доробок має і композитор Ігор Шамо (1925— 1982). Є в нього твори про Батьківщину, про героїв Великої Вітчизняної війни, про наше сьогодення. І. Шамо — тонкий лірик, співець романтичної юності.

І. Шамо
(1925-1982)

       У ліричній пісні «Не шуми, калинонько» (сл. Д. Луценка) композитор зумів глибоко проникнути в народнопісенний мелос і створити справді народний твір (61). Яскраві, бонові молодіжні образи створює І. Шамо у пісні на слова Р. Рождественського «Товариш Пісня». Тут композити використав інші, ніж у попередньому творі, засоби музичної виразності. Супровід і мелодія мають динамічний, пунктирно-машовий ритм. В кінці у вокальній партії звучить цитата з відомі пісні 20-х років «Там вдали, за рекой», підкреслюючи цим продовження пісенних традицій (62).

О. Білаш (нар. 1931)

       Відомий композитор-пісняр Олександр Білаш (нар. 1931 р.) є автором понад 200 пісень, чимало з яких стали популярними й улюбленими серед любителів музики. Це пісні па громадянську тематику, про Україну, ліричні, жартівливі: «В таку добу жив на землі» (сл. М. Рибалки), «Два кольори» (сл. Д. Павличка) та багато інших (63). Кількісно невеликим був доробок Володимира Івасюка, який досить рано пішов з життя (1944—1979). Але його пісні облетіли нашу країну і вийшли за її межі. Особливо популярними стали «Червона рута», «Водограй» (слова композитора), «Золотоволоска» (сл. А. Драгомирецького), «Я — твоє крило» (сл. Р. Кудлика) (64).
       Серед композиторів середнього й молодшого поколінь, які приділяють належну увагу жанру пісні, назвемо кілька імен — це Богдана Фільц, Ігор Поклад, Вадим Ільїн, Володимир Тилик, Іван Карабиць, Сергій Мамонов, Ірина Кириліна та інші. За останні два десятиріччя посилився інтерес слухачів до естрадної пісні, яку ще наприкінці 60-х років започаткував відомий композитор Мирослав Скорик. У цій галузі успішно працюють також В. Ільїн, І. Карабиць, І. Кириліна тощо. Українська радянська пісня прагне крокувати в ногу з життям, відбиваючи і минуле, і наше сьогодення.