Опера М. Лисенка «Тарас Бульба»

       В українській дожовтневій музиці опері «Тарас Бульба» М. Лисенка належить особливе місце. Цей твір є найбільшим здобутком музично-театрального мистецтва того часу. В ньому втілено важливі суспільно-патріотичні ідеї, порушено ряд морально-етичних питань. Композитор створив яскраві художні образи: героїчні, трагедійні, ліричні. Опера писалась тривалий час. Робота над клавіром продовжувалась десять років (1880—1890). Згодом композитор почав працювати над партитурою. На початку XX ст. велися переговори з Петербузьким Марийським театром про постановку опери на сцені. Крім того, Лисенко активно готував клавір для видання. Але за життя митця «Тарас Бульба» так і не побачив світла рампи.
       Прем'єра опери відбулася вже за радянського часу, в середині 20-х років у Києві та Харкові. Кілька разів видатні радянські композитори Л. Ревуцький і Б. Лятошинський при поновленні твору в театрі редагували оперу. Нову партитуру опери створив Лятошинський, оскільки авторська на той час вважалася загубленою. В остаточному редакторському варіанті введено систему лейтмотивів, вилучено менш важливі епізоди і на матеріалі Лисенка створено увертюру, яка замінила невелику за обсягом інтродукцію; в цілому твір динамізовано. В нашому підручнику опера розглядається в редакції Л. Ревуцького та Б. Лятошинського. Літературним першоджерелом опери послужила однойменна повість М. Гоголя. При написанні лібретто М. Старицький, зберігши основну канву твору, вніс до нього деякі зміни. Зокрема, він пристосував сюжет до послідовного сценічного розгортання, вилучив ряд фрагментів та фінал повісті (опера закінчується сценою взяття мурів міста Дубно). Літературне редагування лібретто здійснив згодом М. Рильський.
       Зміст опери. Київ. Майдан перед Братським монастирем. Проходить простий люд, жовніри. З'являється Кобзар, співає. Народ прислухається до його співу. Останні його слова: «Запасаймо ж товариша гострого в халяву: треба буде рятувати свою волю І ще й славу!» — викликають схвалення й підтримку серед людей: Та поява польських комісарів одразу змінює ситуацію — Кобзар переводить на жартівливу пісню. З брами монастиря виходить Тарас Бульба з синами. Він просить ключника наглядати за синами. З розмови братів з'ясовується, що Андрій закохався в дочку польського воєводи. Остап звертається до Кобзаря, просить заспівати знову. Уявляються комісари, відбувається сутичка народу з ними. Остап разом з іншими не дає покарати Кобзаря. Покої дочки воєводи — Марильці. Панночка милується собою. З комина вилазить Андрій. Спочатку Марильця і її служниця — Татарка — лякаються, а потім панночка жартує над сором'язливим і мовчазним хлопцем. Стукають у двері — Андрій стрибає через вікно й тікає.
       Будинок Тараса Бульби. Тут готуються до зустрічі з синами, які повернулися після закінчення Київської академії. Дружина Тараса Настя непокоїться а долю дітей. Вона мріє бачити їх одруженими, щасливими. Поява хлопців у студентських рясах викликає насмішку батька. Він вітає їх по-своєму: випробовує силу. Приходять гості. В розпалі частування, співів, розмов Тарас гаряче під-римує думку їхати на Запоріжжя, бо там — справжня життєва наука для його синів. Почувши про це, мати падає непритомною. Запорізька Січ. Тарас дорікає козакам за бездіяльність, підбурює їх проти отамана, намовляє обрати на його місце відважного лицаря. Остап і особливо Андрій мріють про походи, славу. Б'ють у литаври — козаки збираються на раду. Усі вимагають від Кошового скласти свої обов'язки, кожний гурт пропонує свого представника на отамана. Врешті перемагають ті, хто підтримав пропозицію Тараса обрати за кошового відважну і чесну людину — Кирдягу. За народним звичаєм він тричі відмовляється від такої високої посади, а потім погоджується. Коли завершився обряд обрання кошового, приїздить посланець. Він сповіщає про знущання над простим людом, що їх чинять польські магнати і військо. Рада приймає рішення йти у похід.
       Ніч. Козачий обоз під Дубном. Андрію не спиться, він думає про кохану. З'являється Татарка. Вона розповідає про страждання панни в обложеному місті. Там голод. Татарка просить Андрія допомогти воєводівні, її рідним та близьким. Андрій після деяких вагань наважується перейти у ворожий табір. Він збирає з возів припаси і потаємним ходом іде з Татаркою до міста. Каплиця у лубенського воєводи. Поляки моляться, просять порятунку. Усі відходять, залишається сама Марильця. З'являються Андрій і Татарка. Марильця і Андрій захоплені одне одним, вони вже не можуть приховати свого кохання. Входить Воєвода з вельможним панством. Він дякує козакові за його вчинок, але обурюється, коли Андрій просить руки його дочки. Єзуїт радить Воєводі обійтися обіцянкою.
       Табір запорізького війська під Дубном. Біля намету наказного отамана Тараса Бульби козаки сходяться на раду. Тарас звертається з промовою, в якій закликає до виконання священного обов'язку — захисту батьківщини. Згодом він віддає наказ взяти місто штурмом. Приходить звістка про зраду Андрія. Батько не може повірити в це. Він у глибокій тузі. У нього остаточно визріває думка — скарати зрадника власною рукою, і він убиває сина. Остап прощається з тілом брата і йде у бій. Козаки штурмують мури міста Дубно. Опера «Тарас Бульба» — це Історико-героїчна народна музична драма. Вагоме місце в ній належить образам народу, його окремих груп і представників. У зв'язку з цим композитор приділяє значну увагу Масовим хоровим сценам. Яскравими є музичні характеристики головних персонажів — Тараса Бульби, Остапа, Насті, Андрія, Марильці. Основна ідея твору — боротьба українського народу проти соціального і національного поневолення. На першому плані — розкриття патріотичних почуттів. Достатню увагу приділено також висвітленню родинних взаємин, почуттів закоханих тощо. Ці лінії реалізуються через показ стосунків Андрія з Тарасом, Настею, Марильцею.
       Увертюра до опери концентрує в собі її ідейно-образний зміст. Вона по праву вважається кращим зразком вітчизняної симфонічної музики. Характер музики глибоко драматичний. Тут втілено героїку боротьби і торжество перемоги. Відкривається вона темою закличного характеру (див. пр. 123). Затактові квартові трубні сигнали, що складають її найважливішу рису, творять героїко-драматичне начало музики. Ці інтонації лягли в основу провідного лейтмотиву опери. Чотиритактова тема набуває далі значного розвитку, що зумовлює появу другої пісенного типу теми. Вона широкорозаспівна. Мелодія її ллється, як повноводний потік могутньої ріки (див. пр. 124).
       Цю музику написано редакторами опери Ревуцьким і Лятошинським в характері народного багатоголосся. Далі звучить досить великий епізод розробкового характеру. В ньому з'являються інтонації як з початкової теми, так і з наступної. В момент кульмінації виростає перша тема. Вона втілює силу, могутність і волю. Це своєрідна реприза (ре мінор, початок твору — фа мінор). Але сама невелика за розмірами перша тема знов переростає в розробкового характеру побудову.
       Завершує увертюру третя тема (тут використано мелодію народної пісні «За світ встали козаченьки»), її урочистий характер підсумовує попередній розвиток. Зміст увертюри випливає з характеру музичних тем — це заклик, боротьба і перемога (125).
       Опера «Тарас Бульба» має п'ять дій; перша й четверта діляться ще на дві картини. Кожна з дій виконує певну драматургічну функцію: експозицію образів, їх розвиток та кульмінацію, розв'язку і завершення драми. Починається твір піснею Кобзаря «Ой кряче ворон», у якій розповідається про важке становище українського народу, про утиски польської шляхти. За мелодичною будовою, досить мінливою ритмікою, специфічними ладовими зворотами й особливо оригінальним лірницьким супроводом пісня сприймається як глибоко народний твір (126).
       Кожна з поспівок завершується або квінтольною ритмічною групою, або мелізматичним візерунком. Гармонічний мінор змінюєтеся натуральним, тоніко-домінантовий органний пункт у супроводі нагадує гру на лірі. Образ Кобзаря — борця за волю повніше розкритий у його другій пісні, яка звучить у фіналі першої картини (ми спеціально відступаємо від сюжетної послідовності, щоб повністю розкрити цей образ). Звернення Кобзаря до людей, що зібралися довкола нього, звучить ще гостріше: «Ой чи довго ще нам та коритися панам...» Міцне, як криця, його слово знаходить відгук у присутніх. І як тільки комісари хочуть забрати народного співця — люди обороняють його. В цій сутичці виділяється Остап, який вступає в боротьбу. Пісню «Ой чи довго ще нам» витримано в характері народних ліричних багатоголосних пісень, Кожний наступний куплет пісні стає динамічнішим. Здійснюється це поступовим ускладненням гармонії та інструментовки. Кульмінаційне проведення звучить могутньо й велично. Зазначимо, що цю пісню введено в оперу редакторами Л. Ревуцьким і Б. Лятошинським з метою повнішого показу образу Кобзаря й динамізації дії. Вона звучить також в увертюрі.
       У першій дії дається експозиція образу Тараса Бульби. В речитативі та аріозо «Коли ж, подужаний літами» він охарактеризований як поважна й розсудлива людина, його роздуми про старість і прихід до брами монастиря як останнього пристанища натомленої в боях людини забарвлені в лірико-епічні тони. Це аріозо має деякі інтонаційні й образні паралелі з речитативом Руслана «О поле, поле» з опери «Руслан і Людмила» М. Глинки (127).
       Кількома штрихами представлений ще один персонаж — Андрій. Досить коротка розмова між братами розкриває захоплення Андрія, його любов до незнайомої панночки — дочки польського воєводи. Невелика за розмірами його партія дає початок ліричній лінії, яка, до речі, повніше розвинута в наступній картині та у четвертій дії.
       Друга дія — експозиція образу Насті та розкриття нових рис характеру Тараса Бульби. Оркестрова інтродукція пов'язана з настроєм і почуттями матері, яка з нетерпінням чекає повернення додому синів. Перша побудова вступу до другої дії світла, спокійна (соль мажор), друга — схвильована (соль мінор). Найповніше образ матері втілено в речитативі, аріозо й арії. В речитативі передані тривожні передчуття. Його інтонаційні звороти виразні, емоційно наповнені; вони досить близькі до фольклору. Композитор прагне через них передати різні відтінки часто змінюваного настрою: «Душа тремтить... Не знаю, чи діждуся лебедиків до лона пригорнуть? Так зажурилась, боже, боже! Одна мені і радість, і журба в синах моїх коханих та єдиних!» (див. пр. 128). В аріозо, що є більш мелодійним і співучим, ніж речитатив, характер музики змінюється рідше. Після оповідного початку («Ой вік минув, а щастя чи зазнала?») розповідь набирає драматичнішого змісту («Але в чаду пожеж і бур страшних той промінь згас!»). Смуток змінюється радістю («Одна-однісінька сиди, нудись і трать літа в тривозі», «Єдину лиш Господь послав одрадість: двоє діток»). Завершується аріозо невиразною надією (див. пр. 129).
       Арія Насті «Повернуться сподівані, кохані орлята» передає радість матері, яка уявляє своїх синів щасливими. Тут є два епізоди: мінорний і мажорний. Особливо виразною є сповнена смутку й болю мінорна побудова (130).
       В цих номерах розкрито образ Насті, усі сподівання, мрії, надії якої пов'язані з дітьми, яких вона безмежно любить. Доля дітей — це її світ, її життя. Далі цей образ набуває трагедійних рис. Мати розуміє усю небезпеку, весь драматизм долі Остапа й Андрія. Вона благословляє їх від'їзд на Запоріжжя і втрачає свідомість. В речитативі й репліках Насті багато драматизму, жалю, скорботи. В кульмінаціях у партії оркестру звучить провідний лейтмотив. опери, що свідчить про багатоплановість образу. З одного боку, Настя бажає бачити синів біля себе, з другого — вона розуміє необхідність виконання ними обов'язку перед батьківщиною. Трагедійність образу — в його роздвоєності, навіть не в боротьбі почуттів, а в їх несумісності. Музична характеристика Насті — яскрава сторінка української оперної класики.
       Зустріч синів у батьківському домі завершується хором «Слава нашим господарям». У трьох епізодах його варіантне розвивається один тематичний матеріал. Цим підкреслюється єдиний образно-> емоційний тонус хору. Близькість музики до народнопісенної творчості, зокрема до щедрівок, робить її яскраво-національною й оригінальною за характером. Це проявляється і в частій зміні метро-ритму: плавні переходи з одного розміру в інший (2/2, 3/2, 4/2) та ритмічна пульсація лічильними долями та дрібнішими тривалостями; і в застосуванні фольклорних ладоінтонаційних і гармонічних зворотів (міксолідійський лад, плагальні каданси тощо). Якщо початок другої дії, присвячений образу Насті, витримувався в лірико-психологічному плані, то, починаючи з хору «Слава нашим господарям», музика набирає узагальненого, лірико-епічного тону. Образ народу композитор створює засобами, близькими до фольклорних. Цей засіб, який можна назвати характеристикою через народнопісенний жанр, Лисенко застосував тут дуже вдало, природно. Далі, у другій дії, характери персонажів, зокрема Тараса Бульби, розкриваються за такими ж самими принципами, а саме, через пісню й танок.
       Радість і веселощі сімейного свята захоплюють усіх. Присутні збуджуються, проймаються цим настроєм. Тарас жалкує, що немає музики. Він просить подати бандуру й починає співати. Пісня «Гей, літа орел» належить до найкращих сторінок опери «Тарас Бульба». В чотирьох її куплетах (кожний з них є не точним, а варіантним повторенням попереднього) розповідається про безстрашного козака, народного богатиря, волелюбну й відважну людину. Це своєрідний ідеал героя. Всі його риси властиві самому Тарасові: відвага, мужність, богатирська сила, любов до рідної землі, свого народу, почуття священного обов'язку перед ним, байдуже ставлення до багатства (131).
       Мелодія пісні «Гей, літа орел» — широка, могутня, близька до народних історичних пісень. Вона асоціюється з безкрайнім степом, з вільним польотом орла. Вокальна партія розгортається спокійно, велично. Ходи мелодії неквапливі. Маємо на увазі стрибки на октаву в кадансах, на септиму, сексту, кварту в середині побудов та метроритмічні підкреслення: тривалі звуки, фермати. Великого значення композитор надає ладовій будові. Тут використані характерні для фольклору дорійський та натуральний мінор, ладова змінність: мінор — паралельний мажор, натуральний і гармонічний мінор, однойменні тональності. Глибоко народний характер музики підкреслюється також гармонією. Широко застосовані акорди побічних ступенів (III, VI натурального, VI дорійського, V і VII натурального в мінорі), своєрідні кадансові звороти, в тому числі плагальні (III—VII нат., VII нат.— Vie—І, VI—Іе—І та ін.). Майже протягом усієї пісні в супроводі арпеджованими акордами імітується гра на бандурі. Від куплету до куплету ритмічна пульсація оркестрової партії динамізується і приводить до кульмінації. Вогнистий вступ до пісні різко контрастує з її епічною мелодією. Його неспокійний пульс створюється пунктирним ритмом верхнього шару фактури з поступовим завоюванням висоти й могутніми низхідними кроками нижнього шару музичної тканини. Згодом цей пульс починає проникати в широку й розлогу музику пісні. В останній строфі (куплеті) стрімким характером вступу пройнята вся оркестрова партія. Поєднання епічної мелодії з драматичним супроводом надає музиці урочисто-героїчного характеру.
       Динамізація музичної тканини в пісні Тараса здійснюється за допомогою ще одного своєрідного творчого прийому — трансформації пісенності у велично-танцювальну сферу. Це особливо помітно у третьому куплеті. Така лінія переростає рамки одного оперного номеру: пісня «Гей, літа орел» змінюється іншою, танцювальною за характером (тут використано справжню народну пісню «Ой дів-чина-горлиця»), яка переростає в танець «Козачок». Риси характеру Тараса Бульби, експоновані в пісні, розвиватимуться далі, в наступних діях опери. Так, наприкінці другої дії підкреслено його рішучість у втіленні своїх задумів (їхати на Запоріжжя відразу ж!). Батько прагне якнайшвидше загартувати своїх синів у бойових походах, залучити їх до вільного козацького товариства.
       У третьому акті тон розповіді стає активним, більш драматичним. Народ показаний тут як могутня сила, як богатир, який випростався на повний зріст і готовий розпочати бій. Дія відкривається невеликою оркестровою інтродукцією. Музика має спокійний, епічний характер. Розлога мелодія стає основою образу могутнього Дніпра. Героїко-епічний характер має хор запорожців «Гей, не дивуйте, добрії люди». Лисенко тут використав справжню народну історичну пісню часів Богдана Хмельницького. Центральним, вузловим моментом третьої дії і всієї опери є сцена обрання кошового. Вся вона сповнена дії, енергії. Лисенко правдиво відтворив тут волелюбний дух козацтва, його демократичного самоврядування. Подібно до масових сцен в операх російських класиків, зокрема Мусоргського, композитор показує народ і як єдину, монолітну масу, і як розмежовану на групи, кожна з яких прагне довести справедливість своєї думки. Сцена складається з ряду епізодів, тісно пов'язаних між собою. Поява кожного нового розділу обумовлена логікою загального розвитку.
       Перший розділ виконує оркестр. Він імітує удари литавр, що скликають на раду, і завершується реплікою кошового: «Чого в раду ви зійшлись, панове? Чого волите?» Стрімке розгортання музичної оповіді попереджає про важливі події, які нікого не залишають байдужим. У другому розділі основний акцент припадає на хор, який ділиться на два гурти. Кожний з них обстоює свою думку. Народ виступає як вершитель своєї долі. Передусім він вимагає від кошового скласти клейноди — символ влади. Кошовий виконує волю мас. Козацька старшина хоче також скласти свої повноваження, але народ не погоджується з цим. Завершується цей епізод запитанням: «А кого волите за кошового?» Тут переважає розробковий принцип розгортання музичного матеріалу. Репліки хорових груп будуються як запитання й відповіді, висунення тези і її заперечення, наказ і його виконання тощо.
       Якщо перший розділ повністю витримано у фа мінорі, то тут часто відбуваються зміни тональностей: до мажор, ля мінор, мі мінор, ля мінор (тут не вказані ще швидкоплинні відхилення), чим підкреслюється активне розгортання подій. Динамічний тон розвитку властивий і третьому розділові. Різні групи людей продовжують обстоювати свою думку. Одні висувають на кошового козака Шила, другі — Кукубенка, ще інші — Бородатого. Схвалюється пропозиція Тараса Бульби, і за отамана обирають Кирдягу — людину розумну, загартовану в боях, розважливу і чесну. Музичний розвиток також позначений тут розробковістю. Репліки хорових груп короткі, вагомі за змістом, суперечливі. Це підкреслюється як смисловою спрямованістю музичних інтонацій, зворотів, так і нестійкістю гармонії, її розімкнутістю, відсутністю завершених каденцій, частою зміною тонального центру. Наприклад, стрибок в мелодії на квінту або октаву вниз (див. початок хорової партії на слова: «Шила! Шила!») звучить як переконливе ствердження, а рух від III ступеня ладу до п'ятого (ля-бе-моль — до — сі-бемоль — до; «не хочемо!») — як заперечення (див. пр. 132). Кристалізація з суперечливих думок єдиного рішення підкреслюється розв'язанням тривалої ладово-нестійкої гармонії (див. органний пункт на домінанті) в тоніку. Тональний план такий: сі-бемоль мінор, мі-бемоль мінор, ре мінор, фа мажор (132).
       Четвертий розділ вносить образний, темповий і фактурний контраст. Він починається своєрідно забарвленою реплікою січових дідів: «Кличте Кирдягу» — триголосся, в якому нижній голос дублює мелодію в октаву, а середній творить акордову структуру. Далі звучить м'яке, задушевне аріозо Кирдяги. Він, як велить звичай, намагається підкреслити, що не заслуговує такого високого довір'я мас. Аріозо змінюється могутньою реплікою хору: «Годі там коверзувати!» у швидкому навальному темпі. Тричі відмовляється Кирдяга від посади кошового, але змушений все-таки виконати вимогу всього товариства («Чиню вашу волю!»). У хоровому фрагменті передано реакцію маси («Добре, до ладу»). Ладотональна структура розглянутого епізоду сприяє динамічності розгортання (фа мінор, сі-бемоль мінор, ля-бемоль мажор, соль-дієз мінор, Mi-бемоль мажор). П'ятий розділ — посвячення Кирдяги у військового старшину — починається мірними октавами (мі-бемоль). Це нагадує початок сцени виборів кошового і є своєрідною її репризою. Мі-бемоль-мінонорний епізод Січових дідів змінюється мі-бемоль-мажорною побудовою (Кирдяга), яка переходить в урочисте хорове завершення. Проаналізована сцена є яскравим зразком симфонізації вокально-хорового полотна. Це одна з найбільш натхненних сторінок творчості М. Лисенка. Четверта дія опери присвячена змалюванню ворожого табору. Тут значного розвитку набуває образ Андрія.
       Андрій уже пройшов деяку життєву і військову школу: побував на Запорізькій Січі, брав участь у перших битвах. У речитативі й досить розгорнутій каватині розкривається лірична натура героя. Речитативні фрази мелодично заокруглені, дуже виразні й емоційно насичені. В них композитор прагнув передати мінливість настроїв Андрія. Ніжності, глибокого ліризму сповнена каватина «Немов в тумані я бачу Київ». Багата на мелізматику мелодія широкого дихання підтримується (а місцями доповнюється) легким, «барка-рольним» супроводом оркестру (134).
       Фінал четвертої дії починається темою мазурки (Moderate рот-poso, прихід Воєводи). Помпезного характеру мелодичні фрази в партії Воєводи чергуються з лірико-схвильованими в партії Андрія, пристрасними — в партії Марильці. Протягом розмови репліки Воєводи стають гнівними, різкими. Але Єзуїт радить прийняти хитре рішення пообіцяти Андрієві, що Марильця після перемоги над козаками стане його дружиною. Мелодичні поспівки Єзуїта уособлюють його хитрість, підступність. Остання фраза, що її проголошує Воєвода, повертає його попередній, дещо помпезний тон. Оркестрове завершення побудоване на ліричній фразі, що виражає сподівання Андрія на успіх, на щасливе кохання (135).
       У п'ятій дії опери завершується розвиток ряду образів (Тарас, Остап), здійснюється кульмінація героїко-епічної та ліричної ліній, відбувається розв'язка драми. Тарас охарактеризований двома аріозо. Перше з них — «Що у світі е святіше?» — є героїчною вершиною розвитку образу. Тут Тарас виступає як розумний політик, досвідчений, відданий своїй батьківщині полководець. Він закликає військо до вирішальної битви. Його слова звернені до найглибших і найпотаємніших сторін людської душі. Середній епізод аріозо — заклик до боротьби — є кульмінацією дійових, героїчних рис образу Тараса. Саме цей музичний матеріал ліг в основу головного лейтмотиву опери, став найважливішим тематичним зерном твору, вираженням його провідної ідеї. Це кульмінація героїко-епічної лінії опери «Тарас Бульба» (136).
       Своєрідний драматургічний прийом — тимчасова зупинка драми— два оперні номери, які вносять значний контраст: друге аріозо Тараса й арія Остапа. Звістка про зраду сина приголомшує Бульбу і змушує на хвилину відволіктися від подій, заглибитись у свої почуття, зважити їх. Тарас у розпачі, в тяжкій задумі. Він багато б віддав, аби переконатись, що все не так. Внутрішня боротьба триває. Він прагне знати правду. Аріозо «Ох, яку тяженну каменюку» складається з трьох епізодів. Перший — «Ох, яку тяженну каменюку він на мене скинув! Вона тисне і гнітить додолу мою сиву голову...» Вокальна партія його стримана, ніби здавлена. В супроводі звучать тривожні гармонії, що хроматичне спадають униз. У другому епізоді («Знайдися ж хто один...») мелодія дещо рухливіша, пройнята інтонаціями прохання, жалю. Оркестрова партія тут мелодизована, дуже співуча. Третій епізод («О! Будь клята тричі та година») контрастний до попередніх. В ньому передано гнів Тараса, сором, розпач. В кульмінації, що припадає на кінець аріозо, втілено відчай Бульби, який прагне дізнатись правди.
       Аріозо «Ох, яку тяженну каменюку» показує Тараса по-новому. В багатьох попередніх номерах він був зображений як політик, вдумливий тактик, бойовий полководець. А у цьому аріозо втілилося зіткнення в ньому почуттів патріота і батька. Ситуація трагедійна. Образ сповнений глибокого психологізму. Вже на початку третього епізоду інтонацією гніву «Будь клята тричі та година» дається розв'язка драми. Тарас карає сина-зрадника.
       Арія Остапа «Що ти вчинив?» — це третя, лірична кульмінація трагедії. Брат зустрів брата тоді, коли кара вже відбулася. Остапом оволодіває скорбота і відчай: «Чому зо мною в Січі, брате, не положив ти голови? Чого життя безславно стратив? Чого як зрадник батька й брата тут залишив, посиротив?» — і т. д. Усі ці запитання так і залишаються без відповіді: Андрій мертвий". Арія сповнена глибоких почуттів любові, жалю за втраченою честю, життям. Вся музична тканина пройнята м'яким ліризмом, широкою співучістю, багато в ній пісенно-романсових інтонацій.
       Фінал опери —її героїко-драматична кульмінація. Вона звучить виключно в оркестрі (виняток становить репліка хору: «На Дубно, на панів! Жде нас, браття, перемога»). Музика тут стрімка, динамічна, часто чути трубні сигнали тощо. Весь цей розвиток приводить до вершини — основного лейтмотиву опери. Коду побудовано на матеріалі пісні «За світ встали козаченьки»; це другий лейтмотив твору — символ перемоги.
       В опері «Тарас Бульба» Лисенко втілив ряд глибоких, життєво й історично правдивих образів. Кожний з них — Тарас, Настя, Остап, Кирдяга, Кобзар та інші — є художнім узагальненням. Опера — історико-героїчна народна драма. Народ показано тут у різних аспектах: епічному, ліричному і драматичному. Саме він є вершителем своєї історичної долі. Головні позитивні персонажі твору є найтиповішими представниками народу, сила яких — у зв'язку з ним (згадаймо сцену обрання кошового, силу традиції, звичаїв народних для Тараса, Насті тощо). Опера «Тарас Бульба» Лисенка — найвище досягнення української дорадянської театральної музики.



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP