Найдавніші жанри давньогрецької поезії у вигляді робочих пісень та гімнів

       Найдавніші жанри давньогрецької поезії у вигляді робочих пісень, гімнів богам, ліричних поезій, що виголошувалися і в радості, і в горі, звичайно ж, не збереглися. Вони декламувалися мандрівниками-рапсодами, виспівувалися аедами в супроводі чотириструнної ліри. Поширені також були героїчні пісні — віршовані розповіді про богів і героїв. Давні греки вважали, що їх в уста виконавців вкладали боги, котрі супроводжували і визначали діяння людини впродовж усього життя.
       Одним із жанрів усної народної творчості, що народився саме в Стародавній Греції, стали міфи. За сучасним визначенням, міф — це форма суспільної свідомості, що виникла в умовах порівняно низького рівня соціального розвитку і відображала у вигляді образної оповіді фантастичні уявлення про природу, суспільство і особистість. Слово "міф" давньогрецького походження і означало на його батьківщині "слово, промову, розмову, пораду, намір, прислів'я, чутку, відомість, оповідання, переказ, байку, зміст оповідання".
       У Давній Греції міфи складалися задовго до того, як там поширилося письмо — грецька абетка. Один і той самий міф — про якогось бога чи героя — міг існувати в численних варіантах: місцевих, часових і авторських, що свідчило про їхню причетність до усної творчості. Та саме вони — із своєю динамікою подій, поетичністю і образністю, психологічним наповненням — стали основою літератури, скульптури, живопису, театрального мистецтва. Грецька міфологія, тобто природа і суспільні форми, вже перероблені несвідомо-художнім способом народною фантазією, стала передумовою грецького мистецтва.
       Міфи Давньої Греції об'єднуються в тематичні групи, що їх сучасна наука іноді ще називає циклами.
       Насамперед слід згадати про міфи, в яких розповідалося про виникнення і створення світу — тема, що споконвіку хвилювала людство і не втратила своєї приваби і донині. Давні греки по-різному пояснювали виникнення світу, і в міфах існує незчисленна кількість варіантів розв'язання цієї загадки.
       В багатьох давньогрецьких міфах розповідається про народження богів — фантастичних істот, що втілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву. Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки "олюднювали", тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Багато уваги приділяли міфи діянням богів — часом сприятливим, а часом згубним для смертних людей. Боги в міфах щедро винагороджували тих, хто їх шанував, і жорстоко карали того, хто їх зневажав. Отож боги в міфах були подібні до людей з їхніми і чеснотами, і вадами.
       Чи не найбагатшим і найпоетичнішим є героїчний епос грецьких міфів — оповідання про напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок. Тих людей, що робили багато доброго, були дуже розумні, сильні, хоробрі, після смерті називали героями і на місцях їхнього поховання їм віддавали шану, а інколи будували храми. Такими героями були Геракл, Персей, Тесей, аргонавти та інші.
       Знатні роди Давньої Греції хотіли бачити своїми родоначальниками нащадків богів або хоча б уславлених героїв. Тому в міфах, скажімо, про героїв Троянського циклу Агамемнона і Менелая їх називають Атрідами, тобто з роду Атрея, чиї предки походили від самого Зевса.
       Дуже цікаві міфи про "віки", тобто періоди історії людства. За цими переказами, людство послідовно пережило п'ять великих віків: першим був "золотий", коли люди жили щасливо, без турбот про хліб насущний і без воєн; другий називався "срібним" — теж досить щасливий, але люди перестали шанувати богів і тому були знищені; у "бронзовий" вік люди впали на землю, мов насіння з достиглих плодів, і, озброєні бронзовою зброєю, стали воювати одні з одними; наступний вік теж називався "бронзовим", від якого в пам'яті давніх греків лишилися вірогідні історичні події, зафіксовані ними в міфах, а саме - похід аргонавтів по золоте руно, війна ахейців з троянцями, відома в історії як Троянська війна, що стала змістом славнозвісної Гомерової "Іліади"; і, нарешті, "залізний" вік — сучасний період історії для давніх греків, вік жорстокостей і несправедливостей, вік невпинних воєн.
       Поетичністю оповиті давньогрецькі міфи про фантастичні явища і чудеса, як,' скажімо, перетворення самозакоханого Нарцисса (а точніше — Наркісса) на гарну квітку, яка і нині прикрашає наше життя, або міф про німфу Дафну, котра, переслідувана закоханим Аполлоном, стала лавром — вічнозеленим деревом. Упродовж століть митці у різних видах і жанрах відтворюють славетний міф про скульптора Пігмаліона і вирізьблену ним прекрасну Галатею, яку він оживив своїм коханням.
       Фантазія давніх греків витворила також і міфічні чудовиська: кентаврів — напівконей-напівлюдей, крітського Мінотавра з головою бугая і тулубом людини, страшних Горгон з гадюками замість колосся і поглядом, що перетворював живі істоти на каміння.
       Хоч це і може здатися дивним, але в кожному природному явищі давні греки вбачали надприродну силу, хоча самі вони були органічною частиною цієї природи. Тому в міфах вся нежива природа олюднювалася, обожествлялася, а людська доля наперед визначилася богами, і уникнути її не було спромоги, навіть боги не могли її переінакшити. Різні лиха, що їх зазнавали люди, — чи то хвороба, чи смерть, — були карою богів за якісь погані вчинки. За добро боги винагороджували людей, інколи наданням безсмертя, як, наприклад, Гераклові.
       І все-таки в міфах відбилося віковічне прагнення людей пізнати довколишній світ навіть усупереч богам або принаймні з їхньої ласки. Хіба не про те свідчать подвиги Геракла, подорожі Одіссея чи політ Ікара?
       Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Якщо наукові досягнення жерців Давнього Єгипту суворо утаємничувалися і не стали надбанням людства, демократизм давньогрецької міфологічної культури став золотим фондом у скарбниці вдячної людської спільноти.