В. А. Моцарт (1756-1791 pp.)

       Вольфганг Амадей Моцарт народився 1756 р. в австрійському місті Зальцбурзі в родині музиканта. Батько його, Леопольд Моцарт, був скрипалем, композитором, капельмейстером 1, педагогом і займав посаду придворного музиканта у зальцбурзького грхієпіскопа. Старша сестра Вольфганга була також чудовою музиканткою. Геніальність Моцарта почала виявлятися з трирічного віку. Чотирьох-п'яти років він уже грав на скрипці і клавесині і складав невеликі твори, не вміючи ще навіть записати їх. У батька часто збиралися музиканти для спільної гри в ансамблі — тріо або квартеті. Коли хлопчику було чотири роки, він здивував усіх присутніх, цілком правильно зігравши всю партію другої, а потім і першої скрипки в квартеті. До шести років Моцарт уже настільки оволодів клавесином, що батько повіз його в першу концертну поїздку у Відень і Мюнхен, а в 1763 р. вони здійснили тривале концертне турне у Париж, Брюссель, Лоіїщй та інші міста.
       Хист хлопчика звертав на себе загальну увагу, викликав подив, і слава про нього як про незвичайну дитину-вундеркінда 1 швидко зростала). І справді, це було явище зовсім виняткове, яке здавалося майже надприродним. Подібного випадку такого раннього музичного розвитку історія не знає. Ось що говорять про маленького Моцарта його біографи: «Коли вчили цього хлопчика чогось, то здавалося, що все було йому раніш відомо і тепер нібито тільки пригадується ним». Захоплення, що супроводжувало виступ маленького Моцарта, викликалося ще й тим, що він з однаковим успіхом виступав як піаніст, скрипаль, органіст, співак, імпровізатор і композитор. При цьому він зберігав свою життєрадісність, безпосередність веселої, здорової дитини. Поїздка Моцарта з батьком і сестрою тривала три роки І дала йому багато різноманітних вражень, особливо музичних. Дальший розвиток Моцарта, уже не тільки віртуоза-виконав-ця, але й композитора, відбувався надзвичайно швидко. Твори восьмирічного Моцарта були згодом надруковані і деякими з них досі користуються при навчанні дітей гри на фортепіано. До дванадцяти років він уже написав цілий ряд творів для оркестру і для окремих інструментів. З дванадцяти років він пише свої перші опери.
       Чотирнадцятирічний Моцарт поїхав в Італію, тодішній центр музичного, особливо оперного, мистецтва, щоб вдосконалюватись у писанні опер. Там він написав ряд опер та інших музичних творів. Слава Моцарта зростала. До цього часу відноситься ще ряд випадків, які виявили геній юного Моцарта. На іспитах у Болонській музичній академії він написав за півгодини чудову фугу, на складання якої потрібно було 6—8 годин, і викликав цим захоплення найбільших музикантів Італії. Дивовижна була і музична пам'ять Моцарта, якому досить було один раз послухати найскладніший твір, щоб запам'ятати його й записати цілком. Повернувшись з Італії, Моцарт до 1781 р. жив здебільшого в Зальцбурзі. Він уперто працював, пишучи багато творів в найрізноманітніших жанрах. З творів цього періоду особливо цінні фортепіанні і скрипкові сонати. Одержуючи іноді замовлення з Інших міст, він робив туди нетривалі поїздки. Але обмеженість музичних вражень і можливостей у Зальцбурзі, відсутність оперного театру все більше пригнічували Моцарта.
       У 1777—1778 pp. він їздив у Париж, де намагався оселитись, але, зазнавши невдачі, повернувся знову на батьківщину. Післй перебування в Парижі, де він слухав блискучу оперу, чудові концерти, життя в Зальцбурзі здавалось йоміу ще більш нестерпним. Архієпіскоп, в якого служив Моцарт, весь час підкреслював становище композитора як слуги і на кожному кроці ображав його людську гідність. Він не давав йому можливості достатньо виявити себе як композитора і музиканта, і ця бездіяльність була обтяжлива для Моцарта. Кінець кінцем Моцарт вирішив, всупереч бажанню батька, залишити Зальцбург і в 1781 р. переїхав у Відень — тодішній великий музичний центр Європи. Останні десять років життя Моцарта у Відні були найбільш плодотворними і значними в його творчості. В цей період він створив свої найвизначніші опери — «Викрадення із Сераля», «Весілля Фігаро», «Дон-Жуан», «Чарівна флейта», найпопулярніші симфонії, квартети, концерти, сонати і багато інших творів.
       У Відні Моцарта дуже любили, захоплювались його грою на клавесині, високо цінили його творчість, і все-таки він завжди відчував матеріальну скруту. В одному з листів до батька він писав, що лягає спати опівночі, встає о п'ятій годині ранку, весь ранок зайнятий уроками і майже кожний вечір грає за запрошенням. Останні роки життя Моцарта були особливо важкими. Постійні злидні, хвороба дружини і, нарешті, власне підірване здоров'я — все це привело до швидкого трагічного кінця. Одного разу під час його дуже хворобливого стану до нього з'явився якийсь незнайомий і замовив йому реквієм 1. У призначений час незнайомий 1 не з'явився за рукописом і в хворобливому уявленні Моцарта цей факт набув особливо сумного змісту, йому стало здаватись, що реквієм він пише для себе, що це сама смерть з'явилася до нього. Ця думка весь час переслідувала Моцарта і, можливо, прискорила його кончину.
       У грудні 1891 р. Моцарта не стало. Несподіваність і раптовість смерті Моцарта в 35-річному віці при наявності багатьох недругів і зависті до нього породили легенду про те, що Моцарт був отруєний одним з великих віденських композиторів Сальєрі 2. Ця легенда, не маючи під собою історичного ґрунту, все ж увійшла в життя і була темою для одної з маленьких трагедій Пушкіна «Моцарт і Сальєрі». В ній Пушкін протиставить похмурого і суворого Сальєрі геніальному, життєрадісному Моцарту. Ця пушкінська трагедія лягла потім в основу опери Римського-Корсакова «Моцарт і Сальєрі».

ТВОРЧІСТЬ МОЦАРТА

       Музична спадщина Моцарта величезна. Пояснюється це тим, що він почав творити дуже рано і писав музику надзвичайно швидко. Різноманітність жанрів, в яких він працював, також дивовижна. Він написав опери, ораторії 3, пісні і арії, симфонії, концерти для скрипки, флейти, фортепіано з оркестром, квартети, тріо та інші ансамблі, сонати для фортепіано і для скрипки з фортепіано, варіації, рондо, фантазії, різні танці і багато інших творів. Інструментальна музика. З сорока симфоній Моцар та однією з найглибших за змістом є «Симфонія соль-мінор». Вона складається з чотирьох частин: перша частина — сонатне алегро, друга частина — повільне, співуче адажіо, третя — менует і четверта — швидкий, блискучий фінал.
       Основний характер всієї першої частини визначається першою (головною) темою, що найбільше розробляється в симфонії: лірично м'який характер її мелодії з інтонаціями-зітханнями створює враження великої задушевності. Повторність півтонових інтонацій з наступним зльотом вверх, їх переривчастість при прозорій інструментовці (тільки струнний склад) надають цій темі тонкого ліризму, який визначає характер всієї симфонії і викликає захоплення в слухача. Великою популярністю користуються фортепіанні сонати Моцарта, які він написав у різні періоди своєї творчості. Фортепіанна «Соната ля-мажор», особливо «Турецьке рондо» 1, яке входить в її третю частину, користується великим успіхом у масового слухача. Прозора і легка музика цього рондо створює характер химерного «походу», забарвленого східним колоритом.
       Опера «Весілля Фігаро» написана на сюжет комедії Бомарше. Починається вона блискучою життєрадісною мелодійною увертюрою. Не будучи тематично пов'язана з оперою, вона в той же час чудово відповідає їй своїм характером. Увертюру цю особливо високо цінив М. І. Глінка. Арія Фігаро з першої дії «Хлопчик жвавий, у кучерях ясних» цікава тим, що в ній Моцарт дає дуже правдиву, немовби подвійну характеристику. Жартівливо серйозний «батьківський» тон наставлень Фігаро і легковажний, безтурботний характер Керубіно, до якого Фігаро звертається з своїми порадами.
       Моцарта справедливо вважають одним з найбільших композиторів світу. Значення його творчості величезне, особливо в галузі опери. В операх Моцарта показані живі люди з простими людськими переживаннями, почуттями. Вперше в опері поєдналась глибина і важливість ідейного змісту з простою, доступною, яскравою за жвавістю і виразністю, чарівною музикою. Чудовими є оперні увертюри Моцарта, які виражають зміст і характер опери і вводять, таким чином, у розуміння її змісту. Для того часу це було великим новаторством. Увертюри Моцарта часто виконувалися в концертах як самостійні художні твори. В основі музики Моцарта переважає ліричний зміст, прагнення розкрити і передати внутрішній світ людини, її переживання. Лірика Моцарта відзначається загальним оптимізмом, життєрадісним, світлим характером. Не випадково до Моцарта найчастіше додають епітет «сонячний».
       Деякі твори Моцарта, зокрема «Дон-Жуан» і «Реквієм», сповнені глибокого драматизму. Мелодика творів Моцарта відзначається пластичністю, м'якістю, задушевністю. Для неї характерні плавні інтонації і часте використання хроматизмів, в ній багато прикрас. Наші великі композитори М. І. Глінка і П. І. Чайковський з великою любов'ю ставились до Моцарта, до його музики. П. І. Чайковський писав: «Я Моцарта не тільки люблю — я обожнюю його. Це було втіленням ідеала великого художника, який творить в силу несвідомого покликання свого генія... його геніальність була до того велика, що всі свої твори він писав прямо партитурою... Музика «Дон-Жуана» була першою музикою, яка справила на мене потрясаюче враження. Через неї я проник у той світ художньої краси, де витають тільки найбільші генії...»