Микола Віталійович Лисенко

       Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області. Батько, Віталій Романович Лисенко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість.
       Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське.
       Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщикові М.Булюбашу, у якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю.Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М.Старицький, над М.Лисенком «…зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи; з одного боку — французька мова, манери і аристократична манірність (мати й гувернантка), з другого боку — українська мова… пестощі і зайва простота манер. Перша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і російське, забороняючи всякі зносини з «пейзанами», а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та піснями, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав з паничем; звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх. Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози дитини, які енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М.В.Булюбаш), переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки». У такому середовищі, серед таких людей і виростав майбутній ком- позитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва. У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого — пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і в старанності.
       Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат М.Лисенка. Це товаришування зіграло свою благодатну роль у подальшому житті обох велетів нашої культури.Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії.
       У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківського університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом з батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 році, М.Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів.
       Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався.Музика не тільки вабила М.Лисенка, а й поступово заповнювала все його життя. Йому праглося більших і грунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність.
       З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік — у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М.Римського-Корсакова. Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, з властивими йому енергією і запалом, поринає у твор-чість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність. На українському народному грунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченків-ську тематику, народні опери «Різдвяна ніч» і «Утоплена», оперу-сатиру «Енеїда», монументальну народну музичну драму «Тарас Бульба». Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах.
       У 1904 році М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року — ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя. М.Лисенко був засновником і головою ради правління «Україн-ського клубу» (1908 — 1911 рр.).
       Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: «Різдвяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Буль-ба» (1890 р.), «Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.),«Ноктюрн» (1912 р.), дитячі опери «Коза- Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892 р.).
       Микола Віталійович Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» Т.Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Смерть М.Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури.
       Микола Віталійович Лисенко — засновник національної музично-творчої школи, основоположник української класичної музики. Значення його для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він вперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебіч-ного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену — українська музична культура.
       Музиці М.Лисенка притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність. Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури, М.Лисенко за-вжди і всюди ставив собі за мету, визначав як найважливе завдання — відкривати громадськості невичерпні художні скарби українського народу.
       Потрапивши у 1874 році до Петербурга, Микола Віталійович майже одразу ж включився в дієву репрезентаційну працю. Він починає влаштовувати концерти, в яких демонстрував у хоровому виконанні кращі зразки музичного фольклору. Згодом він включив у ці виступи власні композиції на твори близьких йому за духом представників «Могучої кучки»: М.Балакірєва, М.Мусоргського, О.Бороді-на, М.Римського-Корсакова. Ця плеяда надзвичайно обдарованих музикантів зростала як гідне продовження тих художніх принципів, які свого часу заклав геніальний М.Глінка. Тож не випадково пізніше самого М.Лисенка порівнюватимуть з великим росіянином, називаючи його українським Глінкою.
       На початку 1875 року до Петербурга вперше приїхав відомий український народний співак-кобзар Остап Вересай. М.Лисенко в усьому допомагав знаменитому землякові. Перший виступ Остапа Вересая відбувся у Географічному товаристві. Безсумнівно, через те, що поруч була давно знайома, чуйна, правдива, дорога і поважна людина, яким був для кобзаря Микола Віталійович, співак почував себе значно вільніше, розкутіше і з величезним піднесенням та натхненням виконав програму, проспівавши українські народні пісні та думи.
       Враження від концерту було надзвичайним. Мовби самі животворні вітри далеких епох і велич народу потужним поривом пронеслися через душі й серця слухачів. Особливого відчуття тому враженню надавало ще й те, що перед початком вечора було виголошено вступне слово відомого російського фольклориста професора О.Міллера, в якому поруч із загальними роздумами було сказано багато добрих слів і про М.Лисенка як про видатного вченого, збирача української народнопісенної творчості. Згодом О.Вересай з величезним успіхом виступить у так званому «Соляному Городку» в загальнодоступному концерті.
       У березні 1875 року в тому ж залі «Соляного Городка» — місці проми-слових і кустарних виставок — від-бувся концерт слов’янської музики, організований М.Лисенком. Виконувалися українські, російські, польські, сербські пісні, композиції самого Миколи Віталійовича. Виступав тут і кобзар Остап Вересай. Його спів супроводжувався «туманними картинами» з діапозитивів, які заздалегідь, на замовлення М.Лисенка, виконав український художник П.Мартинович, що навчався тоді в Академії мистецтв північної столиці.
       І знову — вражаючий успіх і добра слава про невичерпне багатство українського фольклору. Все це відігравало свою позитивну і конструктивну роль у формуванні в суспільстві цілісного і правдивого враження про справжній стан такої важливої особливості, показового фактора народного життя, яким є музична культура. Збагачуючись і озброюючись передовими ідеями і художньо-естетичними критеріями свого часу, вивершуючи знання народного життя, переймаючись болями і радощами народу, усвідомлюючи устремління його на основі неосяжних багатств музичного фольклору, М.Лисенко закладає міцні підмурки для нової в історії світової музики української професійної музичної школи.
       Його подвижництво й мудрість полягали у тому, що, невтомно пропагуючи кращі досягнення великих композиторів, він готував благодатну основу для майбутніх конкретних і практичних справ, розраховуючи, врешті, не стільки на схвальну оцінку, скільки на дієву підтримку і допомогу з боку наро-ду саме усвідомленням важливості цієї справи. Згадується, як ще під час навчання в Лейпцігській консерваторії М.Лисенко виступив у Празі 25 грудня 1867 року у грандіозному слов’янському концерті. Микола Віталійович грав українські пісні у власній обробці для фортепіано, викликавши величезне захоплення слухачів. Особливо вразила слухачів обробка пісні «Гей, не дивуйте!», прослухавши яку, відомий чеський музикант і етнограф Рейєр збуджено підхопився зі свого місця з вигуком: «То духи од степу!» Схвальними матеріалами на той концерт відгукнулася газета «Narodni Listy», одну з рецензій на той концерт передрукував львівський журнал «Правда»: «…Найкраще ж подобались українські пісні, покладені ним самим з великою пиль-ністю і дотепністю. Лицарський дух мелодії запорозької і оригінальність «козака» має для нас щось чаруючого і дивного. Пан Лисенко гадає намір надрукувати збірник українських пісень. Ми б дуже бажали, щоб швидше знайшов видавця, то тим виданням зробив би справді велику послугу слов’янській літературі…» М.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною ді-яльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М.Лисенка в українській музичній культурі були К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович.

       Смерть Лисенка розумію як величезну втрату, але, читаючи опис його похорону… відчуваю якесь тремтіння радості в серці: як любить народ свою людину! Як глибоко повчальна ця сумна, але така могутня, прекрасна церемонія проводів людини, що відслужила своїй справі, і як радісно відчувати, що народ зрозумів велич її праці. Прекрасна і смерть, коли вона веде за собою таке збудження життя, такий полум’яний розквіт почуття любові і поваги до покійного.

М. Коцюбинський.


       Я гаряче люблю українську музику. Якщо Чайковського ми називаємо чарівником російської музики, то Лисенка — цього чудового і захоплюючого красою своєї музики композитора — ми сміливо можемо назвати сонцем української музики.

К. Станіславський

Скачати реферат

Романси М. Лисенка

       У доробку Миколи Віталійовича Лисенка — понад 100 романсів. Показово, що творчий шлях митця почався з сольної вокальної музики. До неї він звертався і далі протягом майже всього життя. Найбільше солоспівів композитор написав у 60—80-ті роки, а потім у другій половині 90-х і у 1900-ті роки. Два періоди в романсовій творчості Лисенка — це два етапи його мистецьких пошуків. У 60— 80-ті роки Лисенко звертається до поезій Тараса Шевченка. Вже перших двадцять творів у цьому жанрі, написані в консерваторський період (за два роки), засвідчили появу нової оригінальної мистецької особистості. Чим привабила Лисенка поезія Великого Кобзаря? Передусім глибокою народністю, правдивістю зображення подій, палким революційним пафосом, щирістю висловлення. Для ранніх романсів Лисенко вибрав тексти, в яких ідеться про важку жіночу долю, соціальне гноблення.
       У романсі «Ой одна я, одна» передано скаргу дівчини-сироти, яка не зазнала щастя, не відчула тепла батьківського дому і не має майбутнього. Вже у фортепіанному вступі композитор подає поспівки-зерна, в яких міститься музична характеристика образу (116).
       Мелодія романсу, хоча й авторська, не народна, але наскрізь просякнута духом народної музики. Поштовхом для такого музичного прочитання була сама поезія Шевченка. Тут знаходимо ладоінтонащйні звороти з ліричних пісень, пісень-романсів і плачів (ходи на широкі інтервали з поступовим їх заповненням, стрибки мелодій до VII підвищеного ступеня в мінорі, звороти з IV підвищеним ступенем у мінорі тощо). Форма романсу «Ой одна, я одна» — двочастинна, що повторюється з варіантними змінами двічі. У другому варіанті, де міститься кульмінація твору, музика набуває підкресленої напруженості. У мелодії з'являються запитальні інтонації. Вони посилені гострими дисонуючими гармоніями (зменшений терцквартакорд VII ступеня, раптова поява мінорної субдомінанти у мажорі). Невелика чотиритактова побудова є своєрідним спадом від кульмінації, трагедійним завершенням сумної розповіді. Саме вона утворює другу половину фортепіанної постлюдії, тобто вже у вступі поставлено запитання й дано відповідь. Завершує романс чотиритактова постлюдія (післямова) фортепіано (на матеріалі вступу). Це своєрідне ліричне обрамлення досить драматичного твору. В солоспіві «Ой одна, я одна», як і в багатьох інших творах цього жанру на слова Т. Шевченка, композитор знайшов засоби музичної виразності, що є глибоко народними за своєю суттю. Вони широко застосовані і в інших творах, таких як «О люлі, люлі», «Навгороді коло броду», «Якби мені, мамо, намисто», «Якби мені черевички», «Ой стрічечка до стрічечки». Лисенко ґрунтовно засвоїв закони народнопісенної музичної творчості та природно їх застосував у своїй музиці. У згаданих вище романсах зв'язки з фольклором помітні як у мелодиці, так і в гармонічній мові, фактурі.
       Цікавими є пошуки композитора в галузі форми. Тут він також прагне бути близьким до народної пісні, до принципів її формотворення. Інтерес викликають ті романси Миколи Віталійовича, в яких помітне намагання перебороти повторну куплетність, поєднати строфічну будову з більш динамічними формами. Композитор відбирає для романсів не тільки пісенні, а й масштабніші музичні форми та жанри, наприклад, баладу, поему. Образне багатство поезії Шевченка спричинилося до значно ширшого її прочитання засобами музики. Оригінальний за формою його романс «Садок вишневий». Лисенко виступив у цьому творі як тонкий колорист, що вміє кількома штрихами створити переконливий образ, втілити переживання героя, змалювати пейзаж.
       Романс складається з кількох завершених побудов (періодів). У першому відтворено ліричну картину чудового літнього вечора, коли дівчата з піснями повертаються з поля. У другій побудові композитор застосував інший принцип викладу матеріалу. Якщо раніше музика мала м'який, пісенний характер, то зараз її витримано в аріозно-речитативному плані. Гармонією підкреслюються окремі образно-емоційні штрихи, наприклад, раптове відхилення з соль мажору в сі-бемоль мажор, а потім — соль мінор або відхилення в ля мінор, різка зміна фактурного рисунка тощо (117).
       Після чотиритактової зв'язки в акомпанементі народжується третя побудова розповідного характеру («Поклала мати коло хати»). Четвертий епізод найбільше насичений музично-ілюстративним матеріалом (форшлаги, тремоло та інше і прийоми, що імітують спів соловейка, луну). Фортепіанна постлюдія (тут використано матеріал вступу) виконує роль образно-тематичного заокруглення репризи.
       Романеи на поезії Т. Шевченка різноманітні за темами, образами, музичними формами. Усього їх більше п'яти десятків. Наступний етап у романсовій творчості класика української музики пов'язаний з іншими поетичними образами й музичними тенденціями. В 90-ті роки Лисенко звертається до багатої своєю ліричною палітрою поезії Генріха Гейне. З-під пера композитора з'являються такі чудові вокальні твори, як «Чого так поблідли троянди ясні», «У мене був коханий, рідний край», «Не жаль мені», «Коли настав чудовий май». Невдовзі Лисенко пише п'ять романсів на слова І. Франка, також ліричних за змістом. У 1900-ті роки було створено солоспіви на вірші Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся та інших поетів. Головний герой романсів Лисенка на слова Гейне, Франка, Олеся — людина з багатим внутрішнім світом. Образний зміст цих солоспівів викликав до життя й іншу музичну мову. Український композитор Станіслав Людкевич відзначав, що мелодика творів Лисенка на вірші Т. Шевченка близька до мелодики народних пісень, а в сольній вокальній творчості на слова інших поетів композитор формує свою музичну мову на нових засадах. Він поєднує надбання професіональної європейської музики з основами українського фольклору. Наслідком такого злиття можна вважати його романсову творчість 90-х і 1900-х років. Найбільш помітний вплив на Лисенка справила музика Р. Шумана, П. Чайковського і в останні роки — С. Рахманінова. Від перших двох митців іде лінія до багатої Лисенкової лірики. Співучістю пройняті як вокальна, так і інструментальна партії. «Співає» кожна деталь музичної тканини. Значне місце займають поліфонічні прийоми.
       Солоспів «Чого так поблідли троянди ясні» характеризується наявністю широких мелодичних фраз і тремтливого гармонічного фону. Вокальна партія підтримується басовим голосом або дублюється мелодією фортепіано. Гармонічна пульсація тільки на перший погляд видається простим ритмічним рисунком, вона також дуже «жива», й мелодично активна завдяки рухливості кожного акордового голосу (затримання, прохідні й допоміжні звуки тощо) (118). «Безмежнеє поле» (на вірші І. Франка) — твір, сповнений драматизму й героїки. Це своєрідне скерцо. Поетичні образи — «безмежнеє поле», «сніжний завій» — отримують яскраву музичну інтерпретацію. Першу частину, що асоціюється зі стрімким летом вершника серед безкрайнього поля, змінює дещо спокійніша друга. Тритактова постлюдія фортепіано знов повертає нас у сферу героїчних образів першої частини.
       Романс на слова Дніпрової Чайки «Єрихонська рожа» написано в останні роки життя композитора. В ньому простежується лінія від рахманіновських романсів-мініатюр «Цветок увял», «Утро». Твір відзначається стриманістю й лаконізмом кожного штриха (мелодичного, гармонічного, фактурного); він малий за розміром, проте дуже багатий образним змістом. Кожний музичний засіб несе вагоме емоційне навантаження.
       Фортепіанний вступ відразу ж вводить у зміст твору. Хоральний акордовий склад малює мірний хід групи людей. Альтерована субдомінанта на початку другого речення «заіскрилася» свіжим, новим відтінком. Вокальна партія першого речення має монотонно-оповідний характер, що цілком відповідає змісту поетичної строфи. Друге речення починається поетично-просвітленою мелодією в мі-бемоль мажорі, прозорою стає і фактура. Дуже виразною є кульмінація на VI низькому ступені («О диво — квітка ожила, розквітла») (119).
       Вся суть розповіді в заключенні: подібно до сухої квітки, яка оживає в теплих руках, від ласки оживає серце людини. Таке досить складне образне трактування Лисенко втілив через неочікуване відхилення в однойменну мажорну тональність, появу її окремих акордів. В сі-бемоль мінорі з'являються гармонії однойменного мажору (див. останні два такти) й відповідної щодо ладу мелодії.
       Романси були творчою лабораторією композитора, в якій викристалізувалися його мелодика, гармонія, фактура, остаточно формувалися музичні форми лрмпозиційні та жанрові особливості його творів. У солоспівах Лисенка бере свій початок українська класична камерно-вокальна музика. Вони становлять одну з найкращих сторінок духовної культури нашого народу.



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP