Василь Барвінський (1888-1963)

       Василь Барвінський є визначним представником української музичної культури XX століття. В її історію він увійшов як композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя.
       Народився В. Барвінський у Тернополі 20 лютого 1888 р. Батько майбутнього композитора Олександр Барвінський був невтомним діячем освіти, який впроваджував українську мову в середні та початкові школи тодішньої Галичини, видавав підручники з історії, літератури, випускав періодичні видання.
       Мати Василя була першою в Галичині музичним педагогом-жінкою і саме від неї Василь успадкував музичний талант. Вона ж стала його першим учителем музики. Великий вплив на Василя мало також знайомство з М. Лисенком, який1903 року приїжджав до Львова на святкування свого ювілею. Славетний композитор зауважив талант Василя та всіляко заохочував його розвивати свої здібності. Втім вони були надто очевидними, тож на його гру на фортепіано зазвичай звертали увагу навіть ті імениті гості батька Василя, які не мали музичної освіти.
       Після закінчення гімназії Василь навчався у Вищому музичному інституті ім. Лисенка у Львові та у Вищій школі майстерності та композиції в Празі (1907-1914). Ще під час навчання Василь почав публікувати свої музичні твори. Був неоромантичним композитором, його музика відзначалася витонченим ліризмом. Серед них: варіації, кантата з присвятою митрополитові Шептицькому, “Українська рапсодія” для оркестру (вперше виконана у Відні 1911 р.), мініатюри, музика для струнних квартетів, секстет, соната, цикл “Кохання”, “Українська сюїта” для піаніно, музичне озвучення народних пісень і поезій Б. Лепкого, І. Франка, “Заповіту” Т. Шевченка. Твори Барвінського неодноразово виконували в багатьох країнах по обидва боки Атлантики та в Японії.
       Василь Барвінський був також видатним педагогом. Після закінчення навчання доля міцно пов’язала його з Вищим музичним інститутом ім. Лисенка. Він був незмінним директором цієї установи з 1915 до 1939 року, 1939-1941, 1944-1948 – ректор Львівської консерваторії (так Вищий музичний інститут ім. Лисенка називався після перейменування). Розробив і реалізував концепцію народного музичного інституту, метою якої було охопити музичною освітою широкі народні маси. Їй підпорядковувалися осередки інституту, які діяли в багатьох повітових центрах Галичини. Політикою Барвінський не цікавився, однак відзначався великою активністю в громадському житті львівських музик: президент Спілки українських професійних музикантів, член редколегії часопису “Українська музика” та незмінний організатор і учасник неформальних музичних тусовок Львова.
       Професійну музичну освіту Василь Барвінський здобув у Львівській консерваторії. Після закінчення консерваторії у 1906 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету, але у 1907 р. виїхав до Праги для продовження музичної освіти. Юнак вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі.
       Перші творчі спроби В. Барвінського належать ще до часів перебування у Львові, але тільки під час навчання у Празі в проф. Вітезслава Новака він ступив на широкий творчий шлях.
       Особливістю творчості митця є нахил до мініатюрного та інструментального жанру, особливо до фортепіанного. Ще навчаючись у Празі, В. Барвінський написав великий твір "Українська рапсодія".
       У 1915 р. композитор повернувся до Львова; працював на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Не тільки вів педагогічну роботу, а й керував хором товариства "Боян", виступав з концертами. У 1917 р. створив "Урочисту кантату" й кантату "Заповіт" на слова Т. Шевченка. У 1929 - 1930 рр. В. Барвінський написав увертюру до опери "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" ("Маруся").
       У 30-ті роки Барвінський склав збірку 38 українських народних пісень для фортепіано. Тоді ж виникли фортепіанна збірка колядок і щедрівок, а також популярна збірка з 20 дитячих п’єс.
       Василь Барвінський не залишив праці й у вокальному жанрі. У 1932 - 1933 рр. створив кантату "Наша пісня, наша туга" (сл. С. Черкасенка), працював над ораторією "Володимир Великий" (цей задум не було здійснено) та над обробкою народних пісень і наспівів. Яких би жанрів не торкався у своїй творчості - камерно-інструментального, сольного, хорового чи симфонічного - він постійно залишався собою. Як музикант був глибоким ліриком, який умів доторкнутися ніжних і потаємних закутків людської душі.
       У 1937-1939 рр. у Львові видавали журнал "Українська Музика", до редколегії якого входив В.Барвінський. У цьому журналі, а також в іншій періодичній пресі були надруковані його музичні праці.
       Перебуваючи на посаді директора Львівської консерваторії та голови Львівського відділення Спілки композиторів, В. Барвінський написав від 1945 до 1948 р. низку творів переважно вокального жанру. Були задумані ескізи до музичного портрета на основі пісень про О. Довбуша. На початку 1948 р. В. Барвінського заарештували. У в’язниці примусили підписати документ: "Дозволяю знищити мої рукописи". І НКВС, звичайно, зробив цю чорну справу. Отже, В. Барвінський змушений був підписати собі вирок творчої смерті, що для митця навіть гірше від фізичної. Потім було довге заслання на десять літ у Мордовію.
       Після повернення із заслання (1958 р.) В. Барвінський усі свої сили зосередив на тому, щоб відновити з пам’яті ті твори, рукописи яких попалили під час його арешту. Над цим він працював до самої смерті. Помер Василь Барвінський 9 червня 1963 р. у Львові.
       У 1964 р. багаторічні зусилля львівських композиторів, особливо А. Кос-Анатольського, увінчалися успіхом: В. Барвінський був реабілітований. Та лиха доля продовжувала тяжіти над його іменем. Музика композитора майже скрізь була вилучена з концертів. Так тривало майже 25 років. Це була велика втрата для нашого культурного життя. Він був визначним представником української музичної культури XX століття. В її історію він увійшов як композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, організатор музичного життя.
       Перебуваючи на посаді директора Львівської консерваторії та голови Львівського відділення Спілки композиторів, В. Барвінський написав від 1945 до 1948 р. низку творів переважно вокального жанру. Були задумані ескізи до музичного портрета на основі пісень про О. Довбуша. На початку 1948 р. В. Барвінського заарештували. У в’язниці примусили підписати документ: “Дозволяю знищити мої рукописи”. І НКВС, звичайно, зробив цю чорну справу. Отже, В. Барвінський змушений був підписати собі вирок творчої смерті, що для митця навіть гірше від фізичної. Потім було довге заслання на десять літ у Мордовію. Після повернення із заслання (1958 р.) В. Барвінський усі свої сили зосередив на тому, щоб відновити з пам’яті ті твори, рукописи яких попалили під час його арешту. Над цим він працював до самої смерті. Помер Василь Барвінський 9 червня 1963 р. у Львові.
       Тож доля йому усміхалася, а життя було безтурботним навіть у “польських” умовах, коли більшість українських інтелігентів ледве зводила кінці з кінцями.
       1948 р. МҐБ СРСР санкціонував чергову велику “чистку” галицької інтелігенції. Заарештували й Барвінського. Йому інкримінували колабораціонізм із нацистськими окупантами, перед якими він… виступав із концертами. За це його позбавили всіх відзнак і посад, засудили до 10-річного заслання, а всі його твори оголосили проявом “формалізму” в музиці та спалили. Композитор сповна відбув вирок у таборах Мордовії.
       1964 р. Верховний Суд СРСР скасував вирок Барвінського за відсутністю складу злочину і таким чином реабілітував його. Незважаючи на це, навіть музичні кола Львова уникали згадок про Барвінського, попри всі його заслуги: адже це був представник “родини зрадників” (так називався опублікований у 1950-х роках фейлетон про родину Барвінських каґебіста Володимира Бєляєва та рафінованого львівського інтелектуала Михайла Рудницького). Тому навіть концерт із нагоди столітнього ювілею Василя Барвінського 20 лютого 1988 р. відбувся в напівлегальних умовах. У 1990-х роках з огляду на скасування всіх обмежень на контакти з Європою та Америкою виявилося, що майже всі його твори є за кордоном.



                    

Украина онлайн Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера Український рейтинг TOP.TOPUA.NET Arts.In.UA Lviv TOP